Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта

Закарпатець Олександр Товт працював за кордоном, коли 24 лютого 2022 року дізнався про початок повномасштабного вторгнення. Про війну йому повідомила мати телефоном. Першою думкою чоловіка було: якщо росіяни дійдуть до Києва, то незабаром і до рідного Ужгорода, де жила його родина. Рішення повернутися в Україну він прийняв миттєво.
1 березня Олександр вже був у лавах Чопського прикордонного загону. Після курсу підготовки у складі бойового підрозділу вирушив на Донеччину.
«Мотивація зашкалювала. Ми знали, за ким стоїмо — за дітьми, за сім’ями. Моїй донечці тоді було лише п’ять. Я не міг допустити, щоб ворог зруйнував її дитинство», — згадує він.
За час служби Олександр пройшов запеклі бої у Слов’янську, Бахмуті, Андріївці, Кліщіївці та Курдюмівці. Росіяни обстрілювали з усіх видів зброї. День непомітно перетікав у ніч. Вижити допомагали віра в Бога та думка про сім’ю.
Під час одного з бойових виїздів він отримав серйозну травму ноги. Попри це, після операції наполіг на поверненні до підрозділу. Практично умовиа начальника відділу взяти його з собою у наступний виїзд. Каже, не міг залишити побратимів — для багатьох був підтримкою.
Другий виїзд був ще важчим. Ворог мав чисельну й технічну перевагу. В одному з боїв Олександр із двома побратимами відбили ворожий штурм, тримаючи позицію, що опинилася між двома російськими. Їх залишилось троє, але вони не відступили. У тому бою він отримав численні осколкові поранення в живіт. Евакуації довелося чекати дев’ять годин під щільним вогнем.
Після лікування та ротації Олександр повернувся на Закарпаття. Найбільше мріяв обійняти донечку Єву, яка нетерпляче чекала тата.
«Єва — справжня патріотка. Іноді мені здається, вона більше розуміє про любов до України, ніж багато дорослих».
Попри наслідки поранень, Олександр продовжує службу. Зараз патрулює українсько-словацький кордон у складі Чопського прикордонного загону разом зі службовим собакою. На його рахунку чимало затримань порушників прикордонного законодавства.
«Жодного разу не пошкодував про рішення, яке прийняв у перший день війни. Нашу землю і наших дітей ніхто не захистить, окрім нас», — каже він.
До теми
- Від Сколе до Мукачева: унікальна веломандрівка 1912 року очима Рудольфа Вацека
- Як Вуйко, Грузин та Директор почали ветеранський бізнес і вижили
- "Парцели" Йосипа Архія: видано неопубліковані твори письменника
- "Суспільство досі далеке від війни": історія Василя Іванського, ветерана з Ужгорода, який втратив ногу, але не силу духу
- «Ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Штурмовик із Руських Комарівців. Сержант Тарас Гурніш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- Герої без зброї: психологиня ДСНС Закарпаття Каріна Фаньо про світло у темряві, важливість професії і силу бути поруч
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- Таємниця Клари Буткаї: камінь в Ужгородському замку зберігає зворушливу історію XVII століття
- Рятувальник Олександр Брайловський про те, як не зламатися там, де світ валиться під ногами
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Із вівторка почав курсувати щотижневий безкоштовний евакуаційний рейс потяга № 45 за маршрутом "Суми – Ужгород"
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
До цієї новини немає коментарів