«Кожна вагітність для нас — диво»: Ганна Палагусинець про програму лікування непліддя

Ганна Юріївна Палагусинець, завідувачка відділення планування сім’ї при КНП ЗОКЛ імені Андрія Новака, розповіла про державну програму допоміжних репродуктивних технологій, її результати, умови участі та надії, які вона дарує сім’ям.
– Пані Ганно, розкажіть, будь ласка, про цю програму.
За даними ВООЗ, приблизно 1 з 6 жінок у світі страждає від безпліддя. Досить високі шанси стати батьками дає лікування безпліддя методами допоміжних репродуктивних технологій, яке є доволі дороговартісним. Враховуючи поточну ситуацію в Україні та для того, щоб збільшити шанси українців на омріяне батьківство, НСЗУ з 2024 року впровадило новий пакет «Лікування безпліддя за допомогою допоміжних репродуктивних технологій (запліднення іn vitro)», так званий 63-й пакет.
З огляду на нинішню ситуацію в Україні та з метою збільшити шанси українців на омріяне батьківство, Національна служба здоров’я України з 2024 року впровадила новий 63-й пакет медичних послуг. Саме завдяки цьому програма набула нового, ширшого змісту й стала реальною підтримкою для жінок, які мріють стати мамами.
– Які результати вже вдалося досягти на Закарпатті?
Ми вже маємо чудові результати! За рік роботи програми одна пацієнтка народила здорового хлопчика. Її випадок був непростим — вік, медичні складнощі, але все вдалося. Це велика радість не лише для родини, а й для всієї нашої команди.
Загалом за цей час у межах програми на Закарпатті перебувають приблизно 100 пацієнток: хтось лише розпочав шлях, хтось уже проходить лікування. На сьогодні ми маємо 17 задокументованих вагітностей і з нетерпінням чекаємо народження здорових діток.
До програми, окрім нашого Центру планування сім’ї, долучилися ще дві приватні клініки області.
– Чи можна вже оцінювати відсоток успішних результатів?
Поки що рано говорити про статистику у відсотках. Адже задокументована вагітність — це ще не кінцева мета. Наш справжній результат — народження дитини. Ми дуже дбаємо про кожну вагітність, консультуємо, супроводжуємо жінок практично до пологів.
– Хто може потрапити в програму?
Усі жінки з підтвердженим діагнозом «непліддя». Не варто лякатися цього діагнозу: зараз його ставлять жінкам старше 35 років, якщо вони протягом 6 місяців регулярного статевого життя не можуть завагітніти. Для молодших жінок — якщо вагітність не настає протягом року.
Жінка звертається до нашого Центру планування сім’ї, ми проводимо консиліум, оформлюємо висновок і видаємо електронне направлення в будь-яку клініку, яка працює за програмою. В Україні таких клінік приблизно 38, зокрема й приватні.
Для закарпаток найближчими є клініки у Львові, Івано-Франківську та наші місцеві.
– Скільки коштує така послуга і що в неї входить?
Держава повністю оплачує лікування — близько 100 тисяч гривень на одну пацієнтку. У вартість входить обстеження, медикаменти, консультації, лікування, супровід і навіть дві спроби запліднення.
– Раніше у програмі могли брати участь лише жінки, які не мали дітей. Чи змінилося це правило?
Так, змінилося. Тепер, якщо жінка вже має одну дитину, але не може завагітніти вдруге чи втретє, і має діагноз «непліддя», — вона також може долучитися до програми.
– Поясніть, будь ласка, що таке оваріальний резерв і чому він важливий.
Оваріальний резерв — це кількість яйцеклітин, яку жінка має в яєчниках. Чим молодша жінка, тим він вищий, отже, тим більше яйцеклітин може дозріти, відповідно, запліднитись.
У жінок віком до 35 років у середньому дозріває 8–10, іноді й до 20 яйцеклітин, що дає більше шансів отримати здорові ембріони.
Після 35–40 років резерв стрімко зменшується — може дозріти лише 2–3 яйцеклітини, а іноді й одна. Вони мають вирости, дозріти і запліднитися. Тому чим молодша жінка потрапляє в програму – тим кращі шанси.
– Скільки спроб запліднення передбачено в межах програми?
Жінка має дві безкоштовні спроби. Якщо вагітність настала, але не збереглася, другу спробу також оплачують коштом держави. Решту ембріонів можна зберігати на платній основі, а потім — за потреби — оплатити лише процедуру переносу.
– Який етап у цьому процесі найскладніший?
Найскладніше — це перший етап підготовки: обстеження, дообстеження при різних хронічних захворюваннях.
Багато жінок мають хронічні проблеми, наслідки запальних процесів, ендометріоз, перенесені захворювання. Часто вагітність відкладалася через ковід, війну, стреси… А час іде, оваріальний резерв, про який ми вже говорили, вичерпується…
Часто жінки приходять з великими надіями, іноді з переконанням, що після консультації одразу наступить бажана вагітність. Але я завжди пояснюю: це довгий і непростий шлях, який не завжди завершується швидким успіхом. У когось підготовка триває кілька місяців, а у когось — рік і більше.
– Чи можуть брати участь у програмі самотні жінки?
Ні. Законодавством передбачено, що в програмі можуть брати участь лише пари — як у офіційному, так і в цивільному шлюбі.
– Що б ви хотіли сказати жінкам, які мріють про дитину, але бояться розпочати цей шлях?
Хочу всіх бажаючих запросити на консультацію, аби розпочати свій шлях в реалізацію материнства. Кожна задокументована вагітність для нас — як маленьке диво, а кожна народжена дитина — велика перемога. Ми разом із вами на цьому шляху.
– Ганно Юріївно, спасибі за розмову та цікаву інформацію, сподіваюся, стане в нагоді багатьом.
Наталія Петерварі, https://kiszo.news/
До теми
- "Коли ти отримав зір повторно, ти дивишся на цей замилений світ інакше": інтерв'ю з ветераном війни Михайлом Філоненком
- «Моїм рідним було б ганьба, якби я став ухилянтом…» Історія бійця 128 бригади Віталія
- Вийшло третє доповнене видання "Ужгород відомий та невідомий"
- "Усе накопичується – втома, загиблі товариші... Але про СЗЧ навіть не думаю". Історія бійця, який відвойовував Херсонщину
- «Наші рідні вірять, що ми повернемося з війни, тому моя головна місія – максимально зберегти людей…» Історія бійця 128 бригади Андрія
- «Не люблю хвалитися, як знищую ворога, мені важливіше рятувати товаришів…» Історія бійця 128 бригади Василя
- Від солдата до командира зенітної батареї. Історія медика із Мукачева
- «У перші дні війни ворог мав величезну перевагу, в багато десятків разів…» Історія бійця 128 бригади Кирила
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- «Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади
- «Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
До цієї новини немає коментарів