Звільнився з армії – і через місяць повернувся знов: історія військового зі 101 бригади ТрО Закарпаття

Вперше у військо Василь (позивний «Парацин») пішов ще в 2015 р. В 2016 р. повернувся і продовжив працювати на газовому підприємстві. Крайнім цивільним місцем роботи була газокомпресорна станція у селищі Воловець.
Хоча по роботі мав бронь і міг залишитись вдома, але 24 лютого 2022 року без вагань знову пішов в армію.
В 2024 р. у нього з’явились підстави для звільнення зі служби – тож Василь повернувся додому. Але вже через півтора місяці… вирішив повернутись назад, в бригаду. Зв’язався з рекрутинговою службою і за пару днів знову був на Сході.
«Вдома, звісно, добре. Коли поруч сім’я, навколо рідні гори. Але, скажу відверто, не відчув очікуваного спокою. Постійно думав про те, що триває війна і моє місце там, в своїй бригаді, з побратимами. Тому вирішив – повертаюсь назад. Навіть в бригаді багато хто називає мій вчинок дивним: як це так, «списатись» з армії і мати можливість бути вдома, з рідними – але повернутись знову до війська. Не знаю, може, це і дивно. Але маю переконання, що справу не завершено і тому треба робити все, що можу, щоб допомогти Україні у війні, щоб сміло дивитися у очі дітям, дружині, батькам. Тому я знову тут» - розповідає «Парацин».
Зараз Василь продовжує службу в 101 бригаді територіальної оборони. Жартує, що провів сімейний рекрутинг – загітував піти служити в бригаду свого брата Юрія, який до війни працював в ДСНС гірським рятувальником, а зараз командує взводом в артилерійській батареї.
Дома на Василя чекає дружина і двоє дітей: син і донька:
«Ми воюємо за безпеку наших рідних і майбутнє наших дітей – іншого варіанту у нас нема».
101 окрема бригада Територіальної оборони Закарпаття
До теми
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Снайпер "Ярий". Молодший сержант Іван Яров переніс понад 30 операцій, але й далі влучно стріляє
- Чому військові люблять котиків? Олександр Шершун “Мер”
- «Із нашої родини воює шестеро чоловіків…» Історія бійця 128 бригади Руслана
- Прикордонник «РЕМ». Василь Сідун із Дубрівки посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Ветеран із Ужгорода Віктор Суліма: від фронту до крафтового виробництва
- "Я зрозумів, що таке бойові виїзди після того, як нас обстріляв російський танк". Історія бійця 128 бригади Андрія
- «Кожна вагітність для нас — диво»: Ганна Палагусинець про програму лікування непліддя
- "Коли ти отримав зір повторно, ти дивишся на цей замилений світ інакше": інтерв'ю з ветераном війни Михайлом Філоненком
- Був художником – став військовим. Олег з Ужгорода навіть у війську продовжує творити
- «Моїм рідним було б ганьба, якби я став ухилянтом…» Історія бійця 128 бригади Віталія
- Вийшло третє доповнене видання "Ужгород відомий та невідомий"

До цієї новини немає коментарів