Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»

Ілля Порохницький підписав контракт з ДПСУ у 2023 році, став кінологом та отримав службового собаку. Разом встигли послужити трохи більше двох місяців, а тоді хлопця відправили на фронт. До хвостатого побратима він повернувся з побоюваннями, що той забув і не впізнає.

Вівчарка Тор не те що не забув Іллю! Відтоді як прикордонник повернувся з ротації, пес не відходить від нього ні на мить: він дочекався свою людину і більше не хоче відпускати.

СТАТИ ПРИКОРДОННИКОМ – МРІЯ ДИТИНСТВА

Молодий хлопчина зі світлими очима зустрічає нас після чергування на одному із відділень Мукачівського прикордонного загону ДПСУ. Іллі Порохницькому 23. Він родом з Волині. Каже, завжди мріяв стати прикордонником, і коли почув, що є набір на Закарпатті на контракт, пішов із радістю.

- Раніше потрапити на службу саме в прикордонні війська було важко. Вдома біля мене є три частини ЗСУ, це було якось звично. А от прикордонники – це ж вогонь! Ну й коли почув, що набирають особовий склад в 27-й прикордонзагін, поїхав. Подався, мене взяли, підписав контракт у березні 2023-го.

Каже, що тоді запропонували обирати посаду. З усього найбільше до душі припали кінологи.

- Я завжди собак любив, у мене раніше були вдома дві німецькі вівчарки. То й сказав, що хочу спробувати стати кінологом. Десь за тиждень мені подзвонили і сказали, що є пес і я можу його забрати. Він на той час був безхазяйним. Я втішився, що це також німецька вівчарка. Коли їхав його забирати, знав, що звати мого вівчура Тор – це тому, що народився в травні: коли обирають ім’я, перша літера – від місяця народження. У нього ще сестра є, то її звати Торі.

Так Ілля та Тор стали побратимами по службі.

- Його привезли, і я почав ходити з ним у наряди. Мені одразу сподобався його характер – він дуже добрий пес. Хоча спочатку всі його переважно бояться – на вигляд Тор масивний, кудлатий, темна шерсть ще свого додає. Але при першій зустрічі у ветеринара я його просто взяв на руки й поніс до пікапа. Всі, хто там був, ще здивувалися: як це він так одразу до нього пішов? І не боїться? Але ж по собаці одразу видно, який він. Тому я й не боявся... Ну але ми недовго з ним тоді разом побули, бо вже у червні я поїхав на фронт.

«ВІДРЯДЖЕННЯ» ПІД БАХМУТ

- Чесно кажучи, як сказали, що я їду, – перший момент не повірив, – пригадує прикордонник. – Я тоді якраз прийшов із наряду вночі, черговий каже, мов, будь готовий, зранку поїдеш на атестаційну комісію на Схід. Думаю: та ну, він з мене приколюється! Але зранку встаю – нє, черга хлопців стоїть. Того ж дня поїхали на комісію, а потім на злагодження.

Тора Ілля прилаштував до знайомого кінолога.

- Брати його із собою не можна було, бо Тор не був навчений як штурмовий собака. Там спеціальна робота ведеться із тваринами: їх тренують як для ДРГ, вчать не боятися вибухів, водять на полігон постійно, вимагають проявляти більше агресії… Тор не такий, та й у мене там не планувалася посада кінолога. Тож він залишився тут, на Закарпатті, а я поїхав.

У Іллі з побратимами був місяць на злагодження, стрільби, тактику бою. Ну а далі – Донецька область.

- Десь у липні ми вже заїхали на позиції. Це був Бахмутський напрямок, перша лінія, перед нами була ще одна позиція – її тримали суміжники зі Збройних сил, за нами також були ще позиції. Завдання було тримати лінію та надавати підтримку в разі потреби. Вогонь там не стихав – хіба вночі на пару годин, а так – вибухи постійно. В перші дні було дуже важко й страшно. Далі звикли, адаптувалися. Вже розумієш по звуку, коли вихід, чи воно перелітає, чи долітає, відповідно до цього коригуєш поведінку. У мене була посада кулеметника.

"Тор, насправді, дуже добрий, йому аби гратися - хоча при першому знайомстві переважна більшість людей його боїться!" - каже сержант ДПСУ Ілля Порохницький

Ілля розказує, що на тій позиції він з побратимами провів три місяці.

- Раз на два тижні нас на добу-дві відводили – перепочити від вибухів, попратися, просто морально передихнути. Звісно, то було важко. Ну але нічого, витримав. Якийсь наче впевненіший став після того. Отримав якесь розуміння про життя, цінності. Не шкодую про цей досвід. Єдине – мамі не казав, що я на фронті, весь час намагався дзвонити, коли було більш-менш тихо. Якраз на той час у мене припадав день народження, вона передала посилку з тортом, то не могла зрозуміти, чому треба відправляти на Краматорськ. «А чого в Краматорськ? Ти ж казав, що ти далеко!» Тож після того вже треба було постійно щось придумувати, відписувати, аби вона не хвилювалася. Старався дзвонити при кожній нагоді.

Хвилювався Ілля й за Тора. Майже щодня телефонував до друга, який залишився в загоні, та до кінолога, якому доручив наглядати за псом.

- Питав, як себе поводить, як їсть. Загалом, переживав, що коли повернуся, він мене не впізнає і не піде більше до мене. Все ж ми не надто багато часу із ним провели разом…

Утім, Тор побратима не забув. Ілля розповідає, що як тільки повернувся, пес одразу ж побіг до нього лащитися, стрибав та облизував. З тих пір Тор не відходить від Іллі: дочекався свого господаря з війни й більше не хоче його відпускати.

СОБАЧА ЛЮБОВ, ЧЕРЕЗ ЯКУ ЗАВАЛИЛИ ІСПИТ

Після ротації Ілля з Тором поїхали на навчання в кінологічний центр.

- У лютому 2024 року ми з Тором поїхали на кількамісячні курси, де кінологи тренуються разом зі своїми собаками. У нас було багато роботи – Тор дістався мені вже в трирічному віці і мав деякі недоліки, з якими треба було працювати. Наприклад, дресируєш собаку, одягаєш спеціальний костюм, щоб пропрацювати захоплення. І от Тор кусає – і не хоче відпускати «здобич», не реагує на команди, просто висить на тобі. Можливо, це пов’язано із тим, що десь колись його обдурили на навчанні й він це добре запам’ятав… Навіть якщо ми граємося м’ячиком, я беру одразу два – адже він не віддасть, якщо вхопить: боїться втратити здобич. Колеги в кінологічному центрі казали, що буде дуже важко його відучити. Але я придумав, як з ним це пропрацювати. Додумався пшикати йому на ніс – у псів це дуже чутливий орган, і якщо пшикнути водою, віддає таки «здобич».

Погляд вірного друга. Насправді, тут Тор очікує від кінолога дозволу взяти кинутий м'ячик

Ілля добре вивчив свого вихованця.

- За характером Тор холерик. Він дуже емоційний, йому тільки й дай побігати, пострибати, погратися з м’ячиком. Уже в цих моментах моє завдання знайти підхід, як сформувати у нього потрібну навичку.

Прикордонник каже, що часом через холеричний характер собаки та його надзвичайну прив’язаність з ним буває складно працювати.

- Він дуже до мене прив’язаний, не хоче далеко від себе відпускати. Коли працюємо і прошу когось із напарників потримати повідок, а я відійду, – Тора неможливо втримати. В нього страх, що мене не буде, і все. Якщо відійду – буде голосно гавкати, аж доки не вернуся.

Ілля розповідає, що через це навіть один із іспитів не склали на навчаннях в кінологічному центрі.

- Там є таке завдання, де собаці треба піднятися по сходинках. А він доходив до середини сходів, тоді озирався, бачив, що я лишився внизу, і спускався знову до мене. Ми це завдання з Тором так і не виконали. Словом, він як дитина мала. Якось спробував був втекти від нього, то він мене догнав – почав тримати лапами за ногу і зубами за штанину, – сміється військовослужбовець.

«ТРЕНУВАННЯ» ПЕРЕД БАТЬКІВСТВОМ

Порівняння Тора із дитиною, каже Ілля Порохницький, дуже влучне – адже часу, уваги та догляду вимагає дійсно стільки ж, як мала дитина.

- Наприклад, ти постійно плануєш свій час, враховуючи його потреби та бажання. Власне, коли вирішив стати кінологом, мені одразу так і сказали: врахуйте, що у вас з’явиться «дитина». Це дійсно як тренування перед відповідальним батьківством. Наприклад, зараз як ідемо з Тором в наряд у дощ – я вимокну швидше, ніж він, бо мені його стає шкода і я накриваю його своїм дощовиком.

Ілля "Шелбі" та його пес Тор під час занять

Але разом з тим, наголошує прикордонник, собака додає йому впевненості, що в майбутньому він стане добрим батьком.

- Якщо я зараз із ним можу добре впоратися, то й із чимось серйознішим теж зможу, – міркує собі.

 

НА СЛУЖБІ – НАДІЙНИЙ НАПАРНИК

Утім, на службі, в нарядах Тор зовсім не дитина, а надійний напарник.

- Я знаю, що з ним чергування пройде результативніше – він може почути те, що ти не чуєш, наздогнати порушників, котрих ти не доженеш.

Прикордонник каже, коли пес поруч, то й він краще концентрується: Тор реагує на щось – і вже на те місце, куди він подивився, треба більше уваги.

Тор гарний службовий собака, каже Ілля, він скеровує увагу на проблемні ділянки, швидше почує порушника та швидше його дожене за потреби

- У нас із Тором був період, коли працювали на підсиленні кордону на ділянці «Богдан» (гірська ділянка, де часто затримують порушників призовного віку, що пробують перейти горами до Румунії, – ред.). Ми ходили горами. Бували випадки затримання. Я тоді спостеріг, що на Тора люди реагують більш серйозно, аніж на мене. Коли бачили його – переставали тікати.

Кажу, що я б на їхньому місці теж так робила. Сміємось.

- Ну а ще був випадок, коли ми вийшли по слідах на двох чоловіків, вони якраз були на стоянці біля намету. Ми під’їхали, я сказав їм зібрати речі та пройти з нами. Раз сказав, другий – бачу, «мандрівники» ніяк не реагують, відказують, мов, а чого ми маємо збирати речі, а на яких підставах… Ну я тоді відкрив багажник і показав Тора. Після цього ті хлопці одразу хутко зібрали речі. Як то кажуть, без зайвих слів.

Узагалі, каже сержант ДПСУ, він Тора до порушників старається не допускати.

- То він тільки з виду такий страшний, а насправді дуже добрий і захоче з ними гратися. Ну а вони його не зрозуміють і почнуть тікати – і це вже його спровокує. Для нього людина, яка тікає, це автоматично «здобич». Почне доганяти і таки дожене, – каже прикордонник.

 

СЛУЖИТИМЕ ЩЕ РОКІВ ЗО ДВА

Цікавлюся у Іллі, як планує далі життя для себе та свого побратима. Хлопець розказує, що Торові залишилось служити років зо два. У ДПСУ собаки зазвичай служать до восьми років – далі вони втрачають робочі якості і їх списують. Як правило, кінологи, які з ними працювали, забирають їх додому.

Питаю в Іллі, чи забиратиме собі Тора.

- Аякже! Планую лишатися служити тут, у загоні – вже знаю хлопців і місцевість, не хочеться міняти місце служби та переводитися. Тим більше, маю тут дівчину, ми зустрічаємось вже більше двох років, плануємо майбутнє разом. Обговорював, що в цьому нашому спільному майбутньому має бути місце й Торові також.

Укрінформ, Тетяна Когутич, Ужгород - Хижа

Фото авторки

 

19 листопада 2025р.