Прикордонник «РЕМ». Василь Сідун із Дубрівки посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню

Робота на пекарні Ужгородського машинобудівного заводу, де працювала Ганна Сідун, була нелегкою через   високу температуру печей. Доводилося жіночкам носити і 50-кілограмові мішки з борошном, що відбилася на здоров’ї. Тож виникли проблеми з народженням другої дитини. Бажаний молодший Василько народився 23 липня 1986 року семимісячним. Вдома зберігають бірочку Ужгородського пологового із зазначеною крихітною вагою 1 кілограм 250 грамів. Два місяці дитя перебувало під спеціальним доглядом у Мукачівській дитячій лікарні у так званому «спецінкубаторі» для немовлят, поки набрало бодай два з половиною кілограми.

Василь Сідун був на два з половиною роки молодший за старшого брата Віталія, який в юності займався футболом і навіть грав за юнацьку збірну області. Між чотирма дітьми Сідунів – власними і прийомними -- панувала така дружня атмосфера, що   Василь лише у зрілому віці довідався, що Оксана і Славко – це не рідні брат і сестра, а двоюрідні.

Діти ходили в Ужгородську середню школу № 6 імені Василя Гренджі-Донського, бо в будні родина Сідунів проживала в обласному центрі, на вихідні перебираючись в Дубрівку. Василь ріс спритним, кмітливим хлопцем із вольовим характером. Якось ненароком придавив пальці воротами. Коли всі почали шкодувати малого, він відповів, що його не болить, хоча в самого проступили сльози.

До наук Василь не тяжів, тож у 2002 році пішов здобувати робітничу спеціальність в Ужгородське професійно-технічне училище № 5, адже змалку любив працювати руками. Із великим бажанням вчився на електрогазозварника, яким і пропрацював все життя. Строкову службу відслужив у 2005-2006 роках старшим пожежним пожежної охорони на півдні України – в Одесі та Миколаєві.

 

Василь Сідун на строковій службі в Одесі, 2006 рік

На роботу влаштувався в 2005 році в ремонтну бригаду Ужгородського Національного університету, де вже давно працював батько. Колись у господарській частині УжНУ працювало майже сотня різних майстрів, що відповідають за стан численних університетських будівель, проводять поточні і капітальні ремонти. В останні роки ремонтників залишилося з десяток. Батько-столяр і син-зварювальник Сідуни користувалися авторитетом, їх знали на всіх факультетах як вправних фахівців. Тож у трудовій книжці Василя Сідуна-молодшого – один-єдиний запис про працевлаштування із майже двадцятирічним стажем.

Старший брат Віталій, який із дитинства захоплювався спортом, закінчив УжНУ і нині викладає фізкультуру в гуманітарно-економічному коледжі університету. Розповідає, що молодший брат мав чоловічий характер. Була можливість клопотати про звільнення з армії через недугу матері, яка має другу групу інвалідності, але він не захотів залишати побратимів.

11 серпня 2012 року Василь Сідун одружився з Аліною Середою з Дубрівки. Дівчині на день весілля не виповнилося 17 років, тож шлюб вони змогли оформити через два місяці. Аліна була молодша на вісім років, але подружжя чудово розумілося. Дружина згадує, що спілкуватися почали через її попужок, корм для яких купував Василь в Ужгороді. У 2013 році у молодої сім’ї народився син Віталій, а ще через три роки -- донька Марія.

Василь був дуже уважним чоловіком і батьком. Аліна розповідає, що навіть служачи на передовій, ніколи не забував про сімейні свята. Організовував їй доставку на святкові дні букетів чи подарунків.

Василь був роботящим, ґаздівським хлопцем, який любив сільську роботу. Тож приходячи з Ужгорода додому, із задоволенням брався за роботу на городі чи в саду.

Після повномасштабного нападу росії його призвали в армію. Службу розпочав 8 квітня 2022 року в 94-му прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, що дислокується в Чопі. Мав позивний «Рем», бо в селі його жартома прозивали «Рембо». Василь був невисоким і худеньким, але дуже спритним.

Останнє фото у родинному колі -- 25 квітня 2023 року

Першу ротацію в зону бойових дій інспектор прикордонної служби В. Сідун відбув з 28 червня по 1 жовтня 2022 року. Далі знову повернувся на Закарпаття, де ніс службу у Великому Березному. Тепер мав змогу бачитися з рідними, приділити бодай трохи часу дітям, дружині та батькам. Подарував синові на десятиріччя ноутбук, чому Славко неймовірно втішився.

У родинному колі зустріли Великдень 2023 року, а далі Василя чекала нова ротація в найгарячішу тоді точку на фронті – під Бахмут. Воював в районі сіл Курдюмівка, Кліщіївка, Андріївка, Іванівське, Часів Яр, де прикордонники тримали разом оборону з третьою окремою штурмовою бригадою ЗСУ.

Загинув Василь 27 серпня 2023 року, коли вночі намагалися витягнути пораненого офіцера, але потрапили під мінометний обстріл. Ужгородська міська рада визнала Василя Сідуна почесним громадянином Ужгорода. Поховали 37-річного героя у селі Дубрівка, де проживають його батьки і родина.

30 грудня 2023 року указом Президента України старшого солдата Василя Сідуна посмертно нагороджено орденом «За мужність» третього ступеню. На честь колишнього працівника профком Ужгородського національного університету нещодавно закупив бойовий дрон для наших захисників.

Олександр Гаврош, спецпроєкт «Герої Закарпаття», РІО

 

22 жовтня 2025р.