В Ужгороді вшанували президента Чехословацької Республіки Томаша Масарика

Сьогодні в Ужгороді відбулася вже традиційна акція з нагоди заснування першої Чехословацької Республіки (нагадаємо, це було 28 жовтня 1918 року). В цей день біля пам’ятника Томашу Масарику – одному з найвідоміших чеських політичних і державних діячів, філософу, першому Президенту Чехословаччини.

У цей день, окрім гостей із Словаччини, вшанувати таку славетну історичну дату зібрались закарпатці, активісти громадських організацій «Ужгородське товариство словаків» та «Клуб Масарика в Ужгороді», Генеральний консул Словацької Республіки в Ужгороді Генріх Сасай, депутат Закарпатської обласної ради Володимир Чубірко, представник МЗС України у м.Ужгороді Михайло Дзихор, заступник директора департаменту-начальник управління національностей та релігій Департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської обласної військової адміністрації Олександр Лях, гості з Чехії, журналісти та просто небайдужі громадяни.

Голова «Ужгородського товариства словаків» та «Клубу Масарика в Ужгороді» Іван Латко нагадав присутнім про дату, яка щороку збирає біля пам’ятника відомому дічяеві небайдужих краян, нагадав про роль Чехословацької Республіки для розвитку представників різних національностей, про розвиток тодішньої Підкарпатської Русі в складі республіки.

Генеральний консул Словацької Республіки в Ужгороді Генріх Сасай висловив вдячність словацьким та чеським активістам, які зберігають традицію, культуру словаького та чеського народів, а також постійно популяризують їхніх культурних та громадських діячів.

"Я радий, що в Закарпатті так багато пам?яток і назв на честь Масарика - міст, школа, ясен, і мені приємно, що існують такі історичні назви на честь засновника чехословацької республіки", - додав Генріх Сасай.

Присутні розповідали про  поштовх , який дало створення Чехословацької Республіки, для утворення Підкарпатської русі, про вплив, який має та історична віха на розвиток сучасного Закарпаття.

Виступив під час цієї акції вшанування і Адам Блажек, заступник голови товариства Приятелів Підкарпатськох Русі м.Брно, Чехія, а відтак усі присутні поклали квіти до монумента Томашу Масарику.

Для довідки.

Томаш Масарик народився у місті Годонін у Моравське маркграфство (у регіоні Моравська Словаччина) в словацько-німецькій родині. Батько — Йозеф Масарик (1823—1907), мати — Тереза Масарикова (Кропачкова) (1813—1887). У своїй першій біографії 1875 року Томаш Масарик написав, що «мати є німкенею». Проте під час Першої світової війни він заявив, що «я чистий словак, без угорської або німецької домішки. Мати говорила краще німецькою, ніж чеською». Наразі це є предметом заперечення з боку чеських націоналістів, які вважають його чехом. У Чехії також набуває популярності нічим не підтверджена думка, що сам Томаш міг бути позашлюбним сином Австро-Угорського імператора Франца Йосифа І. Прихильники цієї теорії вказують на те, що в м. Годонін є палац Габсбургів, де часто бував імператор. З документів відомо що Франц Йосиф І був у Годоніні в грудні 1849 року, де того часу в палаці Габсбургів працювала на кухні мати Томаша Тереза, але немає ніяких відомостей, чи міг дев'ятнадцятирічний імператор бути тут влітку та чи був він взагалі знайомий з Терезою Масариковою.[8] Чеські науковці сподіваються провести генетичний фінґерпринтинг, який би міг підтвердити чи спростувати цю теорію.

Навчався в академії у Брно, звідки був виключений за суперечку з директором, після чого був прийнятий на навчання в найбільш престижну гімназію у Відні. Одним з його благодійників був шеф віденської поліції Антон Моннієр (нім. Anton von Le Monnier).

1876 року закінчив Віденський університет. Після поділу університету в Празі на німецький і чеський університети (1882) — професор філософії у чеському університеті.

1899 року очолював судовий захист юдея Леопольда Гілснера, звинуваченого в співучасті у вбивстві. А після винесення смертного вироку, «за участь у вбивстві із сексуальних мотивів» і помилування імператором Австро-Угорщини (по 18 роках ув'язнення), через «поганий стан здоров'я», утримував фінансово того Л. Гілснера до його смерті у 1925 році.

У своїй політичній діяльності Масарик пройшов довгу еволюцію від космополіта до національно свідомого лідера. 1890 року приєднався до «молодочеської» партії, а 1900-го заснував Чеську народну партію (так звану Партію реалістів).

Під час Першої світової війни 1914–1918 зайняв антиавстрійську позицію і пов'язував надії та розв'язання чеської проблеми з перемогою Антанти. 1915 року організував Чеський комітет у Парижі, пропонував розв'язати національне питання у Центрально-Східній Європі шляхом надання самостійності народам Австро-Угорської імперії й автономії народам Російської імперії.[9] Обстоював ідею єдності «чесько-словацької нації». 1918 року підписав Декларацію незалежності чехословацького народу тимчасового уряду Чехословаччини і став президентом новоствореної Чехословацької республіки.

1923 року Герберт Гувер, якого незабаром обрали президентом Сполучених Штатів Америки, та Томаш Масарик скликали у Празі перший міжнародний конгрес з менеджменту. Саме тоді низка великих компаній, таких як «Дюпон» і «Дженерал Моторс» у Сполучених Штатах, почали реорганізовуватися на основі нових концепцій менеджменту.

Заслугою Масарика було створення у міжвоєнній Чехословаччині стабільного і дієздатного демократичного ладу. Після його відставки (1935) президентом обрано багаторічного міністра закордонних справ Едварда Бенеша.

Масарик помер 1937 року в замку Лани[10], за рік до краху створеної ним Першої чехословацької республіки.

Масарик і Україна

Як депутат австрійського парламенту взяв участь у дебатах довкола польсько-українських відносин у Львові й у великій промові (25 травня 1908 року) виступив на захист прав українців.

Під час свого перебування в Україні (1917–1918) організував легіон із полонених чехів і словаків. Уклав угоду з урядом Української Народної Республіки про екстериторіальний статус легіону. Після укладення Брестського миру анулював цю угоду (легіон зберігав нейтралітет під час радянсько-української війни і виїхав з України на Далекий Схід). Масарик, незважаючи на свої русофільські настрої, виявляв симпатії до українського національного руху. Був знайомий з Іваном Франком. Під час перебування у США (травень — листопад 1918) організував спілку емігрантів, які представляли народи Австро-Угорщини. До його складу увійшли, зокрема, Мирослав Січинський, Лонгин Цегельський — від українців та Григорій Жаткович від русинів. На підставі угоди з Угро-Русинською Радою в США Закарпаття включено до складу Чехословацької республіки 1919 року.

Ставши президентом Чехословаччини, Масарик підтримував діяльність українських емігрантських груп у Празі та інших містах, допоміг відкрити і забезпечив фінансовою підтримкою празькі Український вільний університет (1921) і Вищий педагогічний інститут імені Драгоманова (1923), Українську господарську академію у Подєбрадах (1922), Українське історично-філологічне товариство (1923). Мав значну популярність серед українців.

Вшанування пам'яті

• В Ужгороді є погруддя Масарика, на його честь названо вулицю та сквер, стоїть ясен Масарика.
• На його честь названо вулицю у Львові та поставлено стелу з його зображенням.
• Також на фасаді Мукачівського аграрного коледжу, який знаходиться на вулиці Томаша Масарика, є дошка-барельєф на його честь.
• У Мукачево на його честь названо вулицю.
• Вулиця Масарика у місті Тячів.
• У місті Хуст вулицю Пушкіна перейменовано на вулицю Томаша Масарика.
• 21 грудня 2019 відкрита міні-скульптура Масарику біля ЗОШ № 3 міста Ужгород. Школа була збудована саме за його сприяння, та була сотою, ювілейною школою. Вона знаходиться на Набережній Незалежності, у мікрорайоні Галаго, що забудований під час входження сучасного Закарпаття у Чехословаччину.

Наталія Петерварі, https://kiszo.news