"Того дня мені довелося пройти 5 км, частину цього шляху я тягнув пораненого побратима": історія бійця 128-ї бригади

Він міг залишитися за кордоном. Стабільна робота, нормальні гроші, спокійне життя. Але замість цього повернувся додому і пішов у військо.

Ігорю 34 роки, він боєць мотопіхотного батальйону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, пригадує момент коли вирішив повернутися до України:

"Я був у Польщі, займався будівництвом, електрикою, системами відеоспостереження. Заробляв десь три з половиною тисячі доларів. Для Польщі це були хороші гроші. Але коли почалась війна, я десь через місяць вирішив що треба їхати додому. Батьки старенькі, їх треба було підтримати. І хлопцям допомогти.”

До того, як стати військовим, він уже допомагав армії як волонтер.

“У мене багато друзів служили. Я з ними постійно був на зв’язку. Ми і машини переганяли, і допомогу різну возили. Це якось само собою було ти не можеш просто сидіти.”

Рішення мобілізуватись він прийняв сам.

“Я сам пішов. Взяв відношення в 128 ОГШБР і я не жалкую. Це дуже серйозний досвід. Мій друг тут головний сержант одного з підрозділів.”

На позиціях Ігор провів сім місяців. І з його слів найстрашніше там не артилерія.

“Арта це одне. Але ФПВ-дрони… оцей звук, коли воно летить… він дуже тисне на голову. Морально важко. Воно не просто лякає воно виводить з рівноваги.”

Виживали завдяки простим речам, які рятували життя.

“Ми постійно окопувались. Чим глибше тим краще. Входи закладали мішками. Це реально дуже рятувало. Бо якби просто сиділи і нічого не робили я б зараз тут не стояв.”

Найнебезпечніший момент стався, коли ворог підійшов майже впритул.

“Двоє підійшли до входу буквально метр. Я почув, що вони російською говорять. І я підірвав ОЗЕМку. Одного сильно посікло, другого прикрило дерево. Вони там прямо біля входу ще якийсь час возились, один іншого латав… Нам сказали не висовуватись. Ми просто чекали. Потім вони втекли. А зранку дізнались, що їх знайшли наші дронарі і добили.”

Окремо він згадує евакуацію пораненного побратима.

"Коли після ротаційних заходів нас замінили наші побратими і ми вже були в безпечному місці, з нами зв’язалися по рації та повідомили, що в них є один «триста». Нам дали команду евакуювати нашого бійця, тому довелося повертатися назад. Того дня мені загалом довелося пройти п’ять кілометрів, частину цього шляху я тягнув пораненого побратима, який підірвався на міні. Але нічого — все вийшло. Ми з побратимом евакуювали пораненого."

Попри все, він не говорить про майбутнє з сумнівом.

“Після війни хочу повернутись до будівництва. Навіть більше — хочу свою фірму. Роботи буде багато, країну треба відбудовувати.”