«Я не поважав би себе, якби не пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Олександра

До повномасштабної війни Олександр професійно займався фото та відеозйомкою і паралельно працював у аграрному секторі з портативними метеостанціями.
Його рідне місто знаходиться приблизно за 70 кілометрів від Перекопського перешийка, що сполучає Крим із материком. Російські війська окупували його в перший же день вторгнення.
– Над ранок я прокинувся від вибухів і побачив у вікно грибоподібні стовпи диму, – розповідає Олександр. – Було зрозуміло, що почалася війна. За кілька хвилин ми з дружиною покидали в машину найнеобхідніші речі, забрали доньку, собаку, кішку й виїхали на захід України. Наша сім’я ще добре встигла, бо о 10-й ранку росіяни маршем зайшли в місто, і тим, хто намагався виїхати після обіду, було набагато важче. Родина доїхала до Ужгорода, поселилася в хостелі, після чого Олександр пішов у військкомат. Його хотіли мобілізувати одразу, однак чоловік попросив кілька днів, щоб відправити рідних за кордон (згодом вони повернулися в Україну). А далі повернувся й потрапив у зенітно-ракетний артилерійський підрозділ 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. – У 2009 – 2010 я пройшов строкову службу на флагмані Чорноморського флоту фрегаті «Гетьман Сагайдачний», тому після флоту мені було незвично в сухопутці. Однак я швидко призвичаївся. У березні 22-го ми виїхали в зону бойових дій, мене призначили командиром ЗРК «Стріла-10» (зенітно-ракетний комплекс радянського періоду на базі гусеничного тягача). Товариші показали, як працює ЗРК, дещо я сам знайшов і вивчив в інтернеті. А далі були бойові чергування на позиціях. Розрахунок ЗРК під командуванням Олександра знищив не одну ворожу повітряну ціль, однак найпам’ятнішою стала перша – російський розвідувальний дрон «Орлан». – Якщо в небі все спокійно, розрахунок просто чергує на позиції, однак у мене своя тактика. Я зробив невеликий окоп, ліг і спостерігав між кронами дерев за окремим сектором неба (повністю небо візуально контролювати неможливо). І побачив «Орлана», що летів на висоті десь 1 кілометр. Зачепив його поглядом, показав товаришу, щоб він його супроводжував, а сам стрибнув у машину на операторське місце, навів ракету і зробив пуск. Перша ракета вибухнула біля дрона, але не пошкодила його. Зате друга влучила чітко в ціль. Обгорілий «Орлан», крутячись навколо осі, вертикально полетів униз і гепнувся в полі, є відео його падіння. Згодом ЗРК вразив і інші російські цілі, зокрема, розвідувальні дрони «Zala» та «SuperCam». «Стріла-10» неодноразово працювала й по ворожій авіації – літаках і вертольотах. Знищити їх не вдалося, однак після ракетних пусків російські пілоти боялися підлітати близько, тому наша піхота отримала умовний перепочинок. Через певний час Олександр пішов на підвищення – спочатку став командиром відділення, а далі пройшов офіцерські курси. Зараз він командує підрозділом у складі свого дивізіону. – Як мені, цивільні людині, в армії на війні? Я втягнувся. Якби не пішов у ЗСУ, не поважав би себе. Як так – хлопці, що не мали навіть строкової служби, йшли, а я ні! У мене хоч якісь знання були. Моя дружина це теж розуміла, хоч і не хотіла відпускати. Тому коли я пішов у військкомат, то видихнув із полегшенням. Не думав, що все це затягнеться на такий період, ніхто не думав. Але про те своє рішення я точно не шкодую…
До теми
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Із вівторка почав курсувати щотижневий безкоштовний евакуаційний рейс потяга № 45 за маршрутом "Суми – Ужгород"
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- Звільнений з полону Максим Буткевич: “Я бачив, що таке «рускій мір» зсередини… Це справжній Мордор у плані цінностей і свободи”
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
До цієї новини немає коментарів