«При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади

– В тиловому підрозділі мені було некомфортно, я не відчував, що приношу якусь користь, – каже Бампер. – Тому й перевівся в піхоту. Був тут кулеметником, працював у тому числі з бельгійським кулеметом FN Minimi. До речі, «покемон» (кулемет Калашнікова модернізований) мені подобається більше, він простіший і надійніший.
Петро брав участь у минулорічному контрнаступі, був на евакуації, вивозив поранених і загиблих товаришів. А коли лінія зіткнення стабілізувалася, постійно виходив на бойові позиції.
– Заходити на «нуль» можна тільки вночі через небезпеку ворожих дронів, останні кілометри – пішки, тому що техніку легко виявити й знищити. Кожен вихід дуже небезпечний, але товаришів на позиціях треба час від часу міняти, щоб вони хоч трохи відпочили. Усе спорядження несемо на плечах. Я, наприклад, брав шість блоків води (це 36 півторалітрових пляшок вагою 54 кілограми) плюс броню, зброю, боєприпаси… З цим вантажем треба було пройти пішки приблизно три кілометри.
Під час одного з таких виходів Петро отримав поранення.
– Наша група висунулася на заміну, і в дорозі нас виявив російський дрон. Завис прямо наді мною. Я не бачив, бо була ніч, тільки чув, тому зробив крок уліво. У цей момент дрон скинув вибухівку, яка впала мені до ніг. Якби я не відступив, скид був би прямо в мене. Вибухівка сильно пошкодила праву ногу, але я дав команду ховатися в укритті й сам біг метрів триста до найближчої напівзруйнованої хати. Болю не відчував, бо був у шоковому стані. Зразу накинув турнікет, але затягнути не міг – допомогли товариші. Потім мене під руки дотягнули до точки евакуації, а звідти – в стабілізаційний пункт.
Петро місяць лікувався в шпиталі, а далі отримав два місяці реабілітації, зміг побути вдома на Тернопільщині. Один із осколків так і залишився в нозі, тому Бампер запросто міг перевестися в тиловий підрозділ бригади або, наприклад, піти служити в ТЦК. Але не захотів, а повернувся в свою гірсько-штурмову роту. Після поранення він не може йти на штурми й брати участь у активних бойових діях, тому допомагає товаришам із забезпеченням.
– У мене є молодший брат, котрий воює в іншій частині – десантно-штурмовій бригаді. Він теж кулеметник і теж отримав поранення. Але з ним усе гаразд, ми постійно на зв’язку.
З початку повномасштабки Петро отримав шість бойових нагород, у тому числі орден «За мужність» ІІІ ступеня.
– Командування вручило мені орден буквально цими днями – для мене це була несподіванка. Зізнаюся, що приємна…
Між іншим, реабілітація після поранення виявилася корисною не тільки для здоров’я, а й для особистого життя Петра. Він почав зустрічатися з дівчиною. Крім неї дома бійця чекають батьки, інші рідні й близькі.
– Рідні й близькі люди – найбільша мотивація. Мені є за кого воювати й до кого вертатися після війни…
До теми
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Із вівторка почав курсувати щотижневий безкоштовний евакуаційний рейс потяга № 45 за маршрутом "Суми – Ужгород"
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- Звільнений з полону Максим Буткевич: “Я бачив, що таке «рускій мір» зсередини… Це справжній Мордор у плані цінностей і свободи”
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
До цієї новини немає коментарів