«Ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира

– Мої цілі – і бліндажі, і склади з боєкомплектом, і гармати, і колісна чи гусенична техніка, і особовий склад, – розповідає Володимир. – Наша гармата – 122-міліметрова гаубиця, яка стріляє навісною траєкторією, її максимальна дальність до 16 кілометрів. Доводиться стріляти й на 4 кілометри (це дуже близько), але специфіка роботи така, що свої цілі ми безпосередньо не бачимо, тільки через аеророзвідку. І, як кажуть аеророзвідники, стріляю я нормально.
Насправді Володимир стріляє дуже влучно – це підтверджують його командири. Під час виконання критичних бойових завдань боєць діє зосереджено, швидко й ефективно. Він неодноразово виручав піхоту, яка йшла на штурми, подавляючи своєю гарматою вогневі точки, або навпаки – відбивав ворожі штурми на відстані, щоб росіяни не могли підібратися до наших піхотних позицій. Під час одного з крайніх масованих російських штурмів на Запорізькому напрямку за участі понад 40 одиниць техніки (в тому числі танків) і 300 піхотинців Володимир зі своєї «Гвоздики» особисто знищив кілька одиниць бронетехніки. А кожна знищена артилерією ворожа «беха», БТР чи танк – це збережені життя наших піхотинців.
– По мені теж дуже багато працювали. Контрбатарейка буває дуже жорсткою – і артою, і «Ланцетами», і дронами. І в боєкомплект влучали в посадці, потім деякі машини горіли. Однак усе добре, слава Богу. Мою САУ неодноразово атакували FPV-дрони, але вона ціла, хоч і була пошкоджена. Деякі дрони я сам збивав на підльоті. Мінімум три збив із автомата…
Бойові позиції «Гвоздики» здебільшого в посадках, і Володимир як навідник гармати живе поряд у бліндажі, відчуваючи на собі всі «принади» польових зручностей.
– Мишей дуже багато буває, від яких і коти не рятують, то одного разу ми їжака приручили. Бігав у посадці, ми стали підгодовувати, а потім він нас почав виручати – мишей ловив навіть краще за котів. Коли ми міняли позицію, залишили його в природному середовищі.
Володимир побував зі своїм підрозділом на різних напрямках фронту й каже, що найважче було на початку повномасштабного вторгнення росіян, коли вони рухалися великими колонами на Київ.
– Але якщо говорити загалом, то взимку працювати складніше – тоді часто болото, а «зеленки» немає. Тут головне – як сам боєць ставиться до своєї роботи. Якщо на позитиві, то набагато легше.
Дома, в Луцьку, Володимира чекають рідні, в тому числі 14-річний син.
– Я бачу сина під час відпусток, він теж Володимир, як і я. У нас уже кілька поколінь усі чоловіки – Володимири Володимировичі. Скажу так, що ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали… Їздити додому завжди дуже добре, це зміна обстановки і більше моральний, ніж фізичний відпочинок. Що думаю про батьків інших дітей, котрі ховаються й не хочуть воювати? Я про них взагалі не думаю…
До теми
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- «Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади
- «Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Герої без зброї: водій-рятувальник Василь Довганич про мотивацію, яка не в нагородах, а в допомозі людям
- Проєкт "Карпатські ведмеді": як футбол сприяє психологічній реабілітації та соціалізації ветеранів і військовослужбовців
- Чому військові люблять котиків? Володя Попович «Котик»
- «Мені 24 роки, і в мене троє дітей, молодшому сину всього 2 місяці. Але я не думаю звільнятися…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
- "Суспільство досі далеке від війни": історія Василя Іванського, ветерана з Ужгорода, який втратив ногу, але не силу духу
- Штурмовик із Руських Комарівців. Сержант Тарас Гурніш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
До цієї новини немає коментарів