«Після того, як ми побачили ті звірства, які вчинили росіяни в Бучі, Бородянці, Ізюмі, головне для нас – не стати такими ж, як вони» Історія капелана Андрія

«Мене мати змалку привчала до церкви. Якось на службі я побачив, як при священниках прислуговують хлопчики в білих одежах, у нас їх називали міністрантами. Я теж захотів до цього долучитись і попросився до нашого старого священника, який, до речі, пережив ще підпільну церкву, адже при СРСР вона була заборонена. У 2002 році я закінчив школу і зрозумів, що хочу вступати в семінарію. 6 років відівчився в Ужгородській семінарії. Після семінарії одружився. 2010 року став дияконом в церкві, а вже 2011 року наш єпископ висвятив на священника».

Згодом Андрій став на службу державі:

«У 2019 році мій знайомий запропонував мені стати капеланом у нашій бригаді. Це я був працівником Збройних сил України, тобто ще цивільною особою, а не військовослужбовцем. Тоді було важче набагато, бо проповідувати для маленької парафії – одна справа, а для повного актового залу в 300 чоловік – зовсім друга. Я тоді вчився цьому, як поводити себе на великій публіці. На межі 2019 і 2020 років вперше виїхав в зону бойових дій до наших бійців у Волноваху. Дуже запам’ятався момент, коли один хлопчина 20 років, військовий, був нехрещеним і він захотів прийняти хрещення. На його день народження ми охрестили його, у Волновасі, у греко-католицькому храмі».

Вже у 2023 році Андрій став військовослужбовцем, капеланом в нашому 534 окремому інженерно-саперному батальйоні:

«В квітні я заступив на посаду і вже літом відбув у зону бойових дій, на Херсонщину. Тоді якраз був наш контрнаступ. Довелось побачити ці жахливі наслідки війни. Як капелан майже щодня їздив в морг на опізнання наших хлопців. Дуже багато бійців полягло тоді із Закарпаття, 6 вересня в Мукачеві був день жалоби. Важко на похоронах наших хлопців, але таке моє служіння».

Отець Андрій постійно проводить богослужіння у великі свята і завжди відкритий для військовослужбовців, хто має бажання поспілкуватись з ним особистих питань, які їх турбують.

На запитання про те, як людині під час війни, усіх цих страждань і болю не втратити тепло у своєму серці, людськість, пан отець відповідає:

«Скажу таку річ: після того, як ми побачили ті звірства, які вчинили росіяни в Бучі, Бородянці, Ізюмі, головне для нас – не стати такими ж, як вони, не осатаніти, бо це дуже легко зробити. Наші військові втратили багато побратимів, це є велика, важка рана і дуже часто ними керує ненависть, бажання вбивати і я їх розумію, всі ми люди. Щоб цього запобігти, потрібно думати так, ніби ти просто робиш свою роботу, без ненависті, не відчуваючи нічого. Так, вони вороги. Церква вчить нас, що якщо ворог прийшов на твою землю – ти ідеш і захищаєш її, але роблячи це з ненавистю, ми оскверняємо свою душу. Для того я і є поруч з бійцями, аби допомогти їм винести цей біль, через ту ж саму сповідь. Це тема прощення. Також в нас є такі фрази «Не пробачим. Не простимо». Росіяни за крайні 200 років принесли нам безліч болю, але ненависть, яку ми тримаємо в своїх серцях, отруює нас, шкоду робить в першу чергу нам, а не ворогам. Потрібно захищатись, знищувати ворога, але не отруюючи себе при цьому. Але і росіяни мають покаятись, так як це зробили у свій час німці».

Також підняли тему висновків війни:

«Думаю найголовніше, що ми маємо зрозуміти, що Україна була розділена між різними державами. Історію нам писали переможці, своєї історії ми не знаємо. Тому в нас і досі немає патріотичного виховання, на відміну від нашого ворога. Це має бути. Нам всім українцям потрібно об’єднатись. Гадаю ще, що не правильно, коли люди мають претензії до Бога, мовляв «чому Він допускає такі війни?», але вони забувають, що Господь дав людям свободу і навіть Він не порушує її».

В якості напутства пан отець сказав такі слова:

«З Богом – ми переможемо. Зло не вічне, але лиш від нас залежить наше майбутнє. Лише від нас залежить яку державу ми побудуємо. Інших ми не можемо змінити, можемо змінити лиш себе. В ці важкі часи мене на плаву тримає Слово Боже, життя за Його законами. Я теж людина грішна, тому постійно сповідаюся, молюся Господу і я знаю, що Він поруч. Потрібно щодня дякувати Господу за все і просити Його про благословення».

Дякуємо пану отцю за службу Богу і Україні!

 

18 березня 2025р.