«Війна – це справжнє пекло на землі, а її наслідки жахають. Вона здатна пробудити мужність навіть у жінок», – Людмила Ціпкало, фельдшерка ДСНС Закарпаття

Відрядження на Схід України справило на неї неабияке враження. 60 днів поспіль Людмила, фельдшерка Аварійно-рятувального загону спецпризначення ДСНС Закарпаття, супроводжувала піротехніків із Харківщини, Київщини, Чернігівщини, Сумщини та Полтавщини під час виконання ними завдань за призначенням у районі Балаклійської громади. Вона та її колеги-фельдшери з інших областей чергували на місцях, де працювали піротехніки, та одночасно проводили постійні навчання з домедичної допомоги серед саперів.
«Кожен із них має знати, як самостійно накласти собі турнікет та зупинити кровотечу, як евакуювати травмованого товариша з мінного поля до автомобіля медичної допомоги. Такі заняття відбувалися серед саперів, які пішки обстежують територію, та операторів машин механізованого розмінування майже постійно. Через ризик обстрілу чи падіння ворожого дрона загроза для життя була завжди, але, на щастя, усе, з чим я стикалася під час відрядження, – це ГРВІ та мозолі від бронежилетів на тілах хлопців, адже вони мусять носити їх цілий день задля власної безпеки», – розповідає фельдшерка.
Зберігати холодний розум було тяжко. Перший тиждень відрядження – так точно. Прильоти майже щодня, неспокійні ночі, часті відключення світла на невизначений термін, до того ж роботу рятувальників постійно супроводжували звуки вибухів – усе це сильно деморалізувало. Але психіка невдовзі адаптувалася навіть до таких непередбачуваних моментів. Страшно це усвідомлювати, але через певний час наша героїня почала звикати й до цього...
одного боку, Людмила відчувала гордість за рятувальників, бо вони працювали завзято, самовіддано та демонстрували неабияку стресостійкість і витривалість. А з іншого, жінка переживала за них, як за своїх дітей, адже має сина.
«Я намагалася говорити з ними, підтримувати та підбадьорювати словом. Знаючи, що в нас є такі чоловіки, укріпилася моя віра у світле майбутнє української нації».
До теми
- Снайпер "Ярий". Молодший сержант Іван Яров переніс понад 30 операцій, але й далі влучно стріляє
- Чому військові люблять котиків? Олександр Шершун “Мер”
- «Із нашої родини воює шестеро чоловіків…» Історія бійця 128 бригади Руслана
- “Старіння” майстрів та унікальні техніки: як на Закарпатті рятують від забуття традиційні дерев’яні ремесла
- Звільнився з армії – і через місяць повернувся знов: історія військового зі 101 бригади ТрО Закарпаття
- "Я не вважаю це героїчним вчинком": ужгородка Крістіна Петрулич розповіла про нагороду "Герой-рятувальник року"
- Прикордонник «РЕМ». Василь Сідун із Дубрівки посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Ветеран із Ужгорода Віктор Суліма: від фронту до крафтового виробництва
- "Я зрозумів, що таке бойові виїзди після того, як нас обстріляв російський танк". Історія бійця 128 бригади Андрія
- «Кожна вагітність для нас — диво»: Ганна Палагусинець про програму лікування непліддя
- “Чудова десятка” закарпатської літератури, або що варто прочитати про наш край?
- Закарпатська академія мистецтв – осередок, де формують агентів культурних змін
- "Коли ти отримав зір повторно, ти дивишся на цей замилений світ інакше": інтерв'ю з ветераном війни Михайлом Філоненком
- Був художником – став військовим. Олег з Ужгорода навіть у війську продовжує творити
- «Та котра би жона пішла в полонину?» Про що говорять біля домашньої ватри вівчарі Хустщини, які зійшли після літування
- «Моїм рідним було б ганьба, якби я став ухилянтом…» Історія бійця 128 бригади Віталія
- Правова підтримка ветеранів: які питання найбільше турбують захисників після війни
- Змінити символи війни на обереги: ужгородський скульптор створює прикраси з гільз
- Вийшло третє доповнене видання "Ужгород відомий та невідомий"
- 94 дні, чотири пари взуття і майже 400 тисяч гривень: історія благодійного походу Артема Єрохіна






До цієї новини немає коментарів