«Коли я вже втрачав надію, ракета з «Ігли» зійшла з ПЗРК і влучила в російський Ка-52...» Історія військового 128-ї бригади Євгена

Євгену (позивний Шева) 47 років, він родом із Херсонщини, однак шість років тому разом із сім’єю переїхав на Закарпаття. До російського вторгнення чоловік працював столяром і слюсарем, а на початку березня 2022-го сам пішов у військкомат і потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Відтоді служить у зенітно-ракетному підрозділі, працює з ПЗРК (переносний ракетно-зенітний комплекс).

– Вперше на бойові позиції я потрапив у середині березня 22-го, – розповідає Шева. – Працював з «Іглою» (ПЗРК радянського типу) та «Перуном» (польський ПЗРК, по суті глибоко модернізована «Ігла»). Жив разом із піхотою на передньому краї. На самому початку ПЗРК важко було застосовувати через брак рацій – нас просто не встигали попереджувати про наближення повітряної цілі. По звуку орієнтуватися неможливо – поки ти почуєш літак, він уже пролетить пів неба. Однак скоро цей недолік усунули, і ми почали активно працювати, прикривати піхоту.

Восени 2022-го, коли 128 ОГШБр звільняла Херсонщину, Шева знищив зі свого ПЗРК ворожий Ка-52 – сучасний російський бойовий командирський вертоліт вартістю 16 мільйонів доларів.

– Ми з напарником разом із піхотним підрозділом рухалися вперед і зупинилися на ночівлю в посадці. А вранці почули тріскотіння лопатей двох російських вертушок – у нашому напрямку заходив Ка-52, а за ним Мі-24. Ми тоді зайняли посадку з колишніми російськими позиціями, і пілоти, очевидно, цього не знали. Вони летіли неспішно, в режимі розвідки, не вели вогонь і ні в що не цілилися, думали, що територія під їхнім контролем. Я схопив «Іглу» і вискочив на купу піску, що залишилася після риття траншеї. А далі настільки сконцентрувався на Ка-52, що другий вертоліт навіть не бачив, хоча вони були поруч (такий психологічний ефект). Націлився, зробив накол і в автоматичному режимі зробив пуск. ПЗРК задзижчав – подав сигнал, що захопив ціль, але в автоматичному режимі він сам обирає момент пуску. Я веду ціль, ПЗРК продовжує дзижчати, а ракета все не сходить і не сходить. Кричу напарнику: «Готуй другий комплекс, може хоч у хвіст вдаримо!». Тим часом Ка-52 підібрався зовсім близько – на відстань десь півтора кілометра, він летів над самими деревами, на висоті не більше восьми метрів. І коли я вже втратив надію, ракета нарешті зійшла, зробила в повітрі зигзаг і вдарила вертушку спереду. Ка-52 загорівся, пірнув носом вниз і обрушився на землю. Було багато диму, вогню, а потім від детонації почали відстрілювати авіаційні ракети. До речі, влучити в повітряну ціль так, щоб вона зразу впала, вдається рідко. Часто після удару ракети вертоліт чи літак горять, димлять, але тримаються в повітрі й можуть відлетіти дуже далеко. Тобто не кожне влучення – це обов’язково знищення цілі. Тим більше, що вибухівки і «Іглі» всього близько 300 грамів, це зовсім не багато. Але в цьому випадку все спрацювало на сто відсотків. Ка-52 впав на контрольованій нами території, його збиття навіть зняв на відео наш дрон, тому це підтверджена ціль. Екіпаж (двоє пілотів) миттєво загинув. Одразу після падіння Ка-52 другий вертоліт Мі-24 пірнув за посадку і втік. Теоретично він міг спробувати відпрацювати по нас, але вирішив не ризикувати. Правильно зробив…

Через деякий час після збиття Ка-52 Шева отримав бойову нагороду. Він продовжує працювати з ПЗРК, прикриваючи від ворожої авіації піхоту.

– Навіть якщо нам не вдається влучити, ворожі пілоти лякаються, міняють маршрути, відстань. Не хочуть розмінювати свої життя й дорогі літаки чи вертольоти на відносно дешеві ракети з ПЗРК. А це вже великий плюс для наших піхотинців…