Вандали потрощили фотозону «Я люблю Хуст»

Встановлено було фотозону у травні 2016 року до 926-річниці Хуста. Тоді її урочисто відкривали і населення раділо окрасі центрального майдану Незалежності. «Серце» Хуста стало своєрідною туристичною роздинкою і навіть у темну пору доби біля нього фотографувалися як місцеві, так і гості, адже його оснащено підсвіткою.
Проте цілою й неушкодженою фотозона простояла не так уже й довго. У ніч із 27 на 28 листопада 2016 року її пошкодили вперше. Тоді зловмисників швидко знайшли і знак «Я люблю Хуст» відновили.
Зараз фотозону знову пошкоджено. Вандали покришили «серце» з боку фонтану.
«Міській раді відомо про інцидент. Це сталося на минулому тижні, – розповів заступник Хустського міського голови Іван Фетько. – Тих, хто це зробив, ми знайшли за допомогою перегляду записів із камер спостереження. Наразі питанням ремонту уже займаються наші працівники».
Коли саме «серце» оновлять, у мерії поки що відповісти не готові. Але ремонт проводитиметься не за кошти тих, хто не на жарт лупцював фотозону… демонструючи не лише власну невихованість, але й зневагу до інших. Так само поки що невідомо також, яке власне покарання очікує на вандалів, які не лише порушили громадський порядок, але й пошкодили громадське майно.
Сумно, що краяни так безжально нищать майно міста, адже фотозона нікому не заважала.
Із приводу події, що сталася нещодавно, хустяни не приховують свого обурення.
«Приблизно місяць тому на вулиці Карпатської Січі зламали лавицю. Вона «розчахнута» лежала посеред землі. Наразі її замінили, але вандали тепер взялися до знаку «Я люблю Хуст». Соромно, що живемо серед дикарів», – поділилася думками з приводу інциденту мешканка міста Оксана Рішко.
«От якби в когось вдома таке зробили, уже всю поліцію б на ноги підняли. А так… не своє – не шкода. Та я б руки повідламувала тим, у кого вони настільки довгі! Винних треба залучити до громадських робіт, нехай працюють на благо Хуста і нехай усі знають «героїв» у обличчя, щоб потім інші боялися дебоширити не вдавалися до подібного свавілля!», – наголосила інша хустянка Тетяна Думнич.
Варто додати, що на Закарпатті загалом доволі своєрідна любов до подібних фотозон. Ужгород декілька разів мав аналогічні проблеми. І це при тому, що фотозона «Я люблю Ужгород» знаходиться прямо перед мерією. Усе закінчилося лише після того, як літери було змінено на металеві і наразі їх розбити просто нереально.
Можливо, хустським чиновникам доведеться повторити досвід обласного центру.
Марина АЛДОН, Карпатськмй об`єктив
До теми
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Я готова й далі служити в ЗСУ, тільки б моя дитина не бачила всього цього, тільки б їй не довелося воювати…» Історія військової 128-ї бригади Таміли
- «Дерево мого життя»: як на Закарпатті створюють безпечний простір для психологічної підтримки
- «Під час штурму росіяни захопили сусідній бліндаж за 25 метрів від нас. Ми знищили всіх…» Історія військового 128-ї бригади Дмитра
- «Захищати Україну – мій обов’язок»: полеглий Максим Чомоляк був великим патріотом України
- «Своїм «Браунінгом» я розвернув ворожу колону, яка пішла штурмом на наші позиції…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Строкова служба й бойовий підрозділ на війні – це два різні світи". 22-річний боєць 128-ї бригади про особливості армійського життя
- «Я найстарший у бригаді, мені скоро 60, але за фізичною підготовкою можу дати фору набагато молодшим хлопцям. Стара закалка…» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- Вікторія Тимчик - про те, як Закарпаття адаптує стратегії імунізації до унікальних реалій прикордонного регіону
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
- «У Норвегії під вартою краще, ніж у Росії на волі»: історія бійця Столяра з 128-ї бригади
- «Я міг би стати офіцером, але краще залишуся солдатом. Люблю бойові виїзди, адреналін, двіж…» Історія бійця 128-ї бригади Тимура
- Сьогодні на Закарпатті стартує Український тиждень імунізації
- Михайло Маркович: «За старими фотографіями — велика історія і зниклий світ, який треба відкривати»
- «Ми зупинили ворожих штурмовиків із автоматів, а далі їх розібрали на друзки наші безпілотники й арта…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
До цієї новини немає коментарів