Вандали потрощили фотозону «Я люблю Хуст»

Встановлено було фотозону у травні 2016 року до 926-річниці Хуста. Тоді її урочисто відкривали і населення раділо окрасі центрального майдану Незалежності. «Серце» Хуста стало своєрідною туристичною роздинкою і навіть у темну пору доби біля нього фотографувалися як місцеві, так і гості, адже його оснащено підсвіткою.
Проте цілою й неушкодженою фотозона простояла не так уже й довго. У ніч із 27 на 28 листопада 2016 року її пошкодили вперше. Тоді зловмисників швидко знайшли і знак «Я люблю Хуст» відновили.
Зараз фотозону знову пошкоджено. Вандали покришили «серце» з боку фонтану.
«Міській раді відомо про інцидент. Це сталося на минулому тижні, – розповів заступник Хустського міського голови Іван Фетько. – Тих, хто це зробив, ми знайшли за допомогою перегляду записів із камер спостереження. Наразі питанням ремонту уже займаються наші працівники».
Коли саме «серце» оновлять, у мерії поки що відповісти не готові. Але ремонт проводитиметься не за кошти тих, хто не на жарт лупцював фотозону… демонструючи не лише власну невихованість, але й зневагу до інших. Так само поки що невідомо також, яке власне покарання очікує на вандалів, які не лише порушили громадський порядок, але й пошкодили громадське майно.
Сумно, що краяни так безжально нищать майно міста, адже фотозона нікому не заважала.
Із приводу події, що сталася нещодавно, хустяни не приховують свого обурення.
«Приблизно місяць тому на вулиці Карпатської Січі зламали лавицю. Вона «розчахнута» лежала посеред землі. Наразі її замінили, але вандали тепер взялися до знаку «Я люблю Хуст». Соромно, що живемо серед дикарів», – поділилася думками з приводу інциденту мешканка міста Оксана Рішко.
«От якби в когось вдома таке зробили, уже всю поліцію б на ноги підняли. А так… не своє – не шкода. Та я б руки повідламувала тим, у кого вони настільки довгі! Винних треба залучити до громадських робіт, нехай працюють на благо Хуста і нехай усі знають «героїв» у обличчя, щоб потім інші боялися дебоширити не вдавалися до подібного свавілля!», – наголосила інша хустянка Тетяна Думнич.
Варто додати, що на Закарпатті загалом доволі своєрідна любов до подібних фотозон. Ужгород декілька разів мав аналогічні проблеми. І це при тому, що фотозона «Я люблю Ужгород» знаходиться прямо перед мерією. Усе закінчилося лише після того, як літери було змінено на металеві і наразі їх розбити просто нереально.
Можливо, хустським чиновникам доведеться повторити досвід обласного центру.
Марина АЛДОН, Карпатськмй об`єктив
До теми
- «Щоб творити, треба вийти за межі комфорту»: Олег Путрашик «Шик»
- 20 людей, які змінюють Закарпаття
- Закарпатець на позивний «Трамп»: «Віддати Донбас? А як дивитися в очі дітям тих, хто там загинув?»
- Педагоги, якими пишається Закарпаття: шлях сертифікації та нові можливості
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Розумом у Берліні, а серцем в Україні. Як вчителька з Ужгорода опанувала німецьку та вчить дітей у Берліні
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- Поліцейський, що малює ікони: під час АТО долучився до лав Нацполіції, а в розпал війни відкрив виставку в закарпатському замку Сент-Міклош
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- У Коритнянах створили осередок Пласту
- В Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Дрон не лише зброя, а й засіб порятунку: історія бійця Національної гвардії України Романа
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Стрільбище «Вояк»: навіщо цивільним навички стрільби
- На Закарпатті розробляють нову регіональну молодіжну програму
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира

До цієї новини немає коментарів