Хуст зустріне зимові свята без ялинки, ілюмінації та гірлянд
Зазвичай у минулі роки на свято Миколая у Хусті відбувалося урочисте підсвічення ілюмінації центральної міської ялинки. Утім зараз на Майдані Незалежності порожньо, лісового дерева немає.
Люди заклопотано поспішають у справах і про ялинку навіть не думають… Більше того, багато мешканців міста навіть інформацію про те, що в Ужгороді встановили лісову красуню, сприйняли негативно і в Інтернеті бурхливо обурювалися.
Слід зазначити, що ще 17 листопада Хустська міська рада провела опитування серед населення громади, яке проходило у соцмережах. Пропонувалося висловити думку щодо доцільності встановлення ялинки і більшість людей проголосували проти. Тож мерія вирішила, що святкуватимемо Новий Рік та Різдво скромно і кожен у себе відома, адже в державі війна, тому людям не до помпезних гулянь.
«У цьому році Хуст зустріне зимові свята без пафосу та урочистостей. Ми заклали у бюджет до 2 мільйонів гривень для закупівлі генераторів для об’єктів критичної інфраструктури: дитсадків, шкіл, соціальних центрів, лікарні імені Остапа Віцинського. Уже невдовзі маємо їх отримати. Також цьогоріч у нашій громаді святкових гірлянд, ілюмінації та центральної міської ялинки не буде. Нині на часі економія електроенергії та допомога військовим», – заявив Хустський міський голова Володимир Кащук.
А що кажуть із цього приводу хустяни? Багато людей новину про те, що ялинки не буде, прийняли схвально.
«Для чого ялинка, коли світло й так відключають щодня, його немає дуже часто у центрі саме вечорами, тож ілюмінація не працюватиме. У людей вдома по 18-20 годин немає електроенергії. Якщо вмикати режим заощадження, то він повинен стосуватися усіх. У центральній частині міста більшість підприємців закупили собі генератори, бо світло часто вимикають. Це, звісно, додатково їх ударило по кишенях… Тож не по-людськи було б на їхні плечі перекладати ще й підсвічення ялинки. Тобто, або ялинка була б і вона не світилася б, або ілюмінацію б брали на себе власники приватного сектору. Краще ці гроші спрямувати на більш корисні речі – підтримку армії, допомогу біженцям або власне на розвиток самого міста», – вважає хустянин Володимир Дан.
Такої ж думки і Магдалина Шарої.
«Якщо хтось хоче ялинку, хай ставить вдома. Ніхто ж не проти. І це – цілком нормально! Та якщо у людини на війні чоловік, коханий, син, онук, вона про святкування не думає взагалі, більше молиться про мир і спокій. У цьому році святкування апріорі є недоречними. Якщо на літо фонтан у Хусті не відкривали і не запускали, для чого взимку на кілька тижнів ялинку ставити? Зайві витрати нікому не потрібні! Кращі ті кошти спрямувати на територіальну оборону, 128 Закарпатську бригаду, будь-які корисні цілі, але тільки не пускати на короткочасні розваги!», – каже вона.
Інна Ткач переселенка з Харкова. Утім зараз жінка мешкає на Закарпатті. І вона ялинку хотіла…
«Тут війни немає. Прильотів також! Всюди тихо, спокійно. А от дітям потрібне свято! Воно ж раз на рік і малеча на нього дуже чекає! Шкода, що лісову красуню в Хусті не встановили. Я в місті вперше на зимові свята і нам з родиною дуже хотілося покружляти у хороводі біля ялинки. Дитинство ж у малечі й так через війну украдене! Для чого було позбавляти їх ще й такого свята?», – каже жінка.
Із нею солідарна і місцева молода мама Оксана Русин.
«Ялинка в цьому році – символ нашої незламності! У Києві стоїть, в Ужгороді стоїть, навіть у Харкові в метро встановили. Прикро, що в нашому місті вирішили зекономити на дітях. Вони ж так чекають на свята! А скільки того дитинства! Навіть якщо б ялинку не підсвічували, все одно було б у місті всім більш святково, радісно, панувала б піднесена атмосфера, особливий настрій. Думаю, кошти на неї у бюджеті б знайшлися. Головне, було б бажання!», – аргументує свою думку вона.
Тим не менше, більшість хустян усе ж вирішила, що ялинка в цьому році місту не потрібна. Тим більше, через проблеми з електропостачанням її довелося б підключати до генераторів, а це – додатковими витратами лягло б на плечі підприємців. Тож приємно, що мерія дослухалася до думки громади і хустяни зустрінуть зимові свята вдома, з родинами і ставити вдома чи ні лісове дерево – кожен вирішуватиме для себе особисто.
Марина АЛДОН, Карпатський об`єктив
-->
До теми
- Колись, у мирному житті, він був фотографом і працював на телебаченні. Знімав з Кузьмою «Шанс» і « «Шиканемо». А зараз він воїн.
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
До цієї новини немає коментарів