«В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади

– Ми з двома друзями-земляками працювали в Чехії, і як тільки почалася повномасштабка, вирішили повертатися в Україну, – розповідає Степан. – Чеські новини показували вбитих росіянами цивільних – жінок і дітей, і я не міг на це спокійно дивитися. Мої друзі так само. Хтось із нас спитав: «Ну що – ти їдеш?» «Так». «Але не дома сидіти, а йдемо в ЗСУ». «Звичайно». Так і сталося. 1 березня ми приїхали додому, переночували й наступного дня пішли у військкомат. З нами було ще двоє знайомих хлопців-земляків. 3-го березня всі ми були в Мукачеві, в бригаді, а ще через 4 дні прибули в зону бойових дій на Запоріжжя.
Перші кілька місяців Степан воював у гірсько-штурмовій роті й займав позицію на «нулі».
– Тиждень-два було страшно, росіяни стояли за півтора кілометра, ми бачили їх у бінокль і «циклоп» (тепловізор). Нас обстрілювали їхні «бехи», час від часу залітали вертушки, долітали й кулеметні черги – усе наче в блокбастері. Одного разу я вийшов з окопу, щоб розімнути ноги, й почув, як кілька куль просвистіли прямо біля вуха. Більше такого не робив. Були дуже жорсткі моменти – якось нашу позицію обстріляли зі 120-го міномета. Міни падали дуже близько, я бачив полум’я від вибухів, але нас врятували мішки з землею, які на морозі замерзли й не пропустили осколки. Тепер як згадую ті моменти, іноді й сам дивуюся, як ми тоді вижили…
На піхотних позиціях Степан отримав серйозну травму коліна, після якої потрапив на лікування й реабілітацію, а далі повернувся в гірсько-штурмовий батальйон, але в мінометну батарею.
– Можу працювати з різними мінометами – 82-м, 120-м, американським і українським, за необхідності сідаю за кермо й «літаю» на дроні – словом, універсальний солдат. Багато чого навчився тут, можливо, воно й не згодиться в цивільному житті, але розуму однозначно набрався.
На жаль, війна не буває без втрат, серед загиблих бійців бригади є й земляки Степана.
– Першим із нашого села загинув Рома Грапенюк – під час штурмів на Херсонщині в кінці літа 2022-го. Це був шок для нас… Потім загинули Роман Сапожник, Петро Николайчук… Я знав їх з дитинства, дуже хороші хлопці. Андрій Костик із Ясіня, теж наш земляк, ми воювали в одній роті. Дуже важко змиритися з тим, що їх уже немає… Я й сам розумію, що можу загинути, – це війна. Але дивлюся вперед із оптимізмом. У нас тут дуже хороший колектив, просто офігенний – повне взаєморозуміння. І хоча буває непросто та й стомився вже, але буду воювати далі.
У складі свого підрозділу Степан побував на різних напрямках бойових дій – Запорізькому, Херсонському, Донецькому… І всюди йому як мешканцю карпатського високогір’я не вистачало гір.
– Моє село всього за 20 кілометрів від Говерли, і хоча на самій вершині я був лише раз (там завжди багато туристів, а я не люблю натовпи), полонини, ліси, гори – усе це в моїй крові з дитинства. А ще дуже люблю бриндзю – справжню, овечу, мені присилають її сюди час від часу. В дитинстві лазив за едельвейсами, правда, щоб знайти їх, треба було видряпатися на дуже стрімку скелю. А тепер едельвейс – символ гірської піхоти – ношу на шевроні нашої бригади.
До теми
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Із вівторка почав курсувати щотижневий безкоштовний евакуаційний рейс потяга № 45 за маршрутом "Суми – Ужгород"
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- Звільнений з полону Максим Буткевич: “Я бачив, що таке «рускій мір» зсередини… Це справжній Мордор у плані цінностей і свободи”
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
До цієї новини немає коментарів