«Ми зупинили ворожих штурмовиків із автоматів, а далі їх розібрали на друзки наші безпілотники й арта…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи

– В Росії не сподобалося, погана країна, більше туди не їздив, – згадує Микола. – Наведу таке порівняння – в Норвегії ми почали працювати, поки дозвільні документи були в стадії оформлення. Це не дозволено, а законодавство там дуже строге, і нас на деякий час затримали до з’ясування обставин. То ми в цей період могли навіть меню собі обирати. Тобто в Норвегії під вартою набагато краще, ніж у Росії на волі, – сміється боєць.
Як тільки почалася повномасштабна війна, Микола (йому тоді було 44 роки) пішов у військкомат. І потрапив у десантно-штурмову бригаду, став кулеметником. Брав участь у боях на Донеччині, під час близького «приходу» танкового снаряда отримав контузію й травму. Після лікування якийсь час служив у тиловому підрозділі, а восени минулого року потрапив у 128 ОГШБр. Тут Столяр служить у піхотному підрозділі.
– Ми стоїмо на позиціях, чергуємо на СП-шках (спостережні пункти) і часто бачимо ворога на власні очі. Один із крайніх гарячих епізодів – відбиття механізованого штурму. На нас висунувся ворожий БТР із піхотою на броні та кілька квадроциклів. БТР зумів підібратися дуже близько – метрів за 100. Восьмеро піхотинців спішилися й пішли на нас. Ми відкрили вогонь із кулемета й автоматів, примусили їх лягти на землю. БТР моментально відкотився за посадку, а квадрики, зрозумівши, що тут надто гаряче, розвернулися і втекли ще на підході. Далі підключилася наша самохідна арта і безпілотники. Вони «розібрали» ворожу піхоту на друзки, при цьому арта працювала по-снайперськи, щоб не накрити нас. Один із росіян усе-таки зумів вибратися з-під вогню й дійти до нашої позиції метрів за 10, поки я не зупинив його з автомата. Бій тривав десь дві години, штурм захлинувся, і більше росіяни туди не совалися… Із наших ніхто не загинув і не поранений, але кілька хлопців отримали контузії від близьких скидів ворожих дронів.
Микола є бійцем 128 ОГШБр менше року, однак може порівняти умови служби в різних військових частинах.
– Раніше я служив і в десантно-штурмовій, і в тиловій частинах, то скажу, що тут набагато краще. Ставлення кардинально інше, це наче небо й земля. Колектив дуже нормальний і командири теж. У нас тут хлопці з різних регіонів – Львівщини, Прикарпаття, Рівненщини, Херсонщини… І всі ми, як одна сім’я.
До теми
- Від Сколе до Мукачева: унікальна веломандрівка 1912 року очима Рудольфа Вацека
- Як Вуйко, Грузин та Директор почали ветеранський бізнес і вижили
- "Парцели" Йосипа Архія: видано неопубліковані твори письменника
- "Суспільство досі далеке від війни": історія Василя Іванського, ветерана з Ужгорода, який втратив ногу, але не силу духу
- «Ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Штурмовик із Руських Комарівців. Сержант Тарас Гурніш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- Герої без зброї: психологиня ДСНС Закарпаття Каріна Фаньо про світло у темряві, важливість професії і силу бути поруч
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- Таємниця Клари Буткаї: камінь в Ужгородському замку зберігає зворушливу історію XVII століття
- Рятувальник Олександр Брайловський про те, як не зламатися там, де світ валиться під ногами
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
До цієї новини немає коментарів