Від спецефектів у кіно до виробництва вибухівки на війні. Як боєць бригади «Хижак» керує мануфактурою боєприпасів

Тут бійці – різних спеціальностей і виконують різну роботу: допрацьовують вибухові пристрої для FPV-дронів, саперні заряди та спеціально розроблені боєприпаси для певних завдань.
21 лютого 2022 року Олег ще був у Сєвєродонецьку на зйомках художнього фільму «Сірі бджоли». Загалом брав участь у зйомках понад 500 стрічок. До війська доєднався одразу після повномасштабного вторгнення росіян в Україну – став частиною тоді ще добровольчого підрозділу на базі Управління патрульної поліції міста Києва, зараз це бойова бригада «Хижак», яка сформована із патрульних поліцейських з різних регіонів України і має власну піхоту, мінометників, артилеристів, медиків, батальйон безпілотних систем.
«На початку повномасштабної війни ми встигли вивезти сім’ї на Західну Україну і повернулися у Київ, де формувався добровольчий підрозділ на базі Управління патрульної поліції міста Києва. Хлопці навчалися, у багатьох був бойовий досвід, багато ветеранів у нас було. Тому нам було трохи легше на початку», – розповідає «Медвідь», показуючи свою «мануфактуру», де працює ціла команда спеціалістів.
Тут роблять вибухові пристрої для FPV-дронів, для дронів-бомберів, а також різного типу саперні заряди. Частина боєприпасів – власної розробки «хижаків».
«Є боєприпаси, які використовуються як штатні боєприпаси, є штатні боєприпаси, які перероблюються таким чином, щоби нам підходило під наші завдання, і є повністю виготовлення боєприпасів загалом, використовуючи вибухові речовини, які вже були у вжитку і ми їх переробляємо», – каже Олег.
«Багато боєприпасів робляться виключно під нас, за нашими параметрами. Тобто, пілоти приходять і кажуть, що нам потрібно ось такий боєприпас із ось такою вагою, з таким ефектом і отак він має працювати. Виходячи з цього ми розробляєм, розраховуємо його, збираємо, тестуємо на полігоні і тільки після того починається подальше бойове застосування, бойова робота», – зазначає «Медвідь».
Загалом, за словами Олега, на одну людину, яка на позиції працює безпосередньо з дроном, п’ять людей працюють у тилу. І це – постійний та безперервний процес.
«Ми на роботі. І маємо відноситись до цього як до роботи. Нічого героїчного ніхто з нас не робить. Ми робимо те, що потрібно для тих задач, які треба виконати. І так всі хлопці працюють», – каже Олег.
Аня Семенюк, спеціально для zaholovok.com.ua
До теми
- «У перші дні війни ворог мав величезну перевагу, в багато десятків разів…» Історія бійця 128 бригади Кирила
- “Я без своїх дівчат життя не уявляю”: як сім’ї на Закарпатті стають усиновлювачами під час війни
- Грант у 500 000 грн для дружини ветерана: історія успіху підприємиці з Ужгорода
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- “Спостерігаємо значне збільшення заяв від вступників” – ректор УжНУ Володимир Смоланка про проміжні результати вступної кампанії 2025
- “Пам’ятайте, що за кожним ветераном чи ветеранкою стоїть унікальний і складний досвід ”, - психологиня Людмила Балецька
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- «Відвертість» Михайла Дороговича: відомий фотограф презентував перше видання своїх робіт
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
До цієї новини немає коментарів