Герої без зброї: сапер Іван Гуляш про зорі, людей, котрі чекають миру та емоції під контролем

Піротехнік зізнається, що в його думках завжди ті, заради кого він це робить: військові, якими потрібні безпечні шляхи, фермери, які мріють працювати на своєму полі, та діти, які знову мають гратися без страху що під ногами — смерть.
«Страх завжди є, але він не паралізує, а, навпаки, змушує бути обережним», — каже Іван. Робота піротехніка - це постійна концентрація сили волі та вміння тримати емоції під контролем. Кожен вибуховий пристрій — як складний ребус, який потребує точності й обережності. Особливо складно працювати з новими типами боєприпасів, виготовленими з пластмаси, або створені за допомогою 3D-друку. Важливо постійно вчитися й удосконалювати свої навички, щоб не відставати від сучасних загроз».
Нюансів у роботі чимало. Є міни-пастки, що активуються при спробі їх знешкодити, або ж запрограмовані на самознищення. Часто доводиться працювати в ускладнених погодних умовах: дощ, сніг, спека, непролазні хащі та території після лісових пожеж. А ще Іван точно знає: сапер — це не лише індивідуальна відповідальність, а й командна робота. «Ми завжди підтримуємо один одного. Якщо хтось відчуває невпевненість чи втому, хлопці обов'язково підстрахують і допоможуть. Дуже важливо знати, що завжди можеш на них розраховувати».
«На ротаціях, коли є час для перепочинку, ми збираємося з хлопцями, готуємо каву, ділимося досвідом, історіями. А ще я люблю дивитися на зорі — це заспокоює й нагадує про дім».
Найкращим моментом після повернення з відрядження для Івана залишаються обійми маленької донечки та слова дружини: «Тепер ти вдома». «У таку мить розумієш, що тебе чекають», — каже рятувальник. «Сапер — це людина, яка ризикує, щоб хтось інший міг жити спокійно. І я пишаюся тим, що можу бути одним із них».
До теми
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
До цієї новини немає коментарів