«Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира

До 2014 року це була Росія, а потім хоч Шабаю й дзвонили звідти й пропонували хорошу роботу з великою зарплатою, він принципово відмовлявся й знаходив заробіток в Україні та Польщі.
– Восени 2022-го я приїхав додому з роботи, побачив у дверях повістку й пішов у військкомат, – розповідає Шабай. – У мене давні проблеми зі здоров’ям, однак я про них особливо не розповідав, а ВЛК на це не звернула увагу. Так і потрапив у самохідний дивізіон 128 ОГШБр, працюю тут із гусеничною самохідною гарматою 2С1 «Гвоздика», моя посада – заряджаючий.
Шабай зізнається, що на всіх напрямках, де воює дивізіон, гаряче й небезпечно. Навіть з урахуванням того, що гармати стоять на певній віддалі від лінії зіткнення.
– Недавно по нашій позиції прилетів КАБ (керована авіаційна бомба). Я почув страшенний гуркіт від вибуху, й кинувся на землю. Біля голови просвистів величезний осколок і врізався в траву за 2 метри від мене. Іншим разом, коли ми стояли в населеному пункті, прилетів «Ураган» (реактивна система залпового вогню з 220-міліметровими снарядами) і вибухнув за дві хати від нас. Вистачало всього, але живий, слава Богу. Людина поступово до всього звикає, хоча дуже неприємно, коли поряд прилітає… Я воюю більше на автоматі, це вже ввійшло в звичку. Коли бачиш, що відбувається в тилу, як дерибанять гроші, які могли б піти на озброєння, то мотивація пропадає. Що для мене найважче? Тут одне на одне накладається – побутові незручності, психологічний пресинг, втрата товаришів, страх від прильотів… Але найважче, що далеко від дому. Я вже третій Новий рік зустрів не вдома. Ми його тут взагалі не відзначаємо. Лягаєш і намагаєшся поспати, а одним оком і вухом пильнуєш, чи все тихо. І в будь-яку секунду чекаєш команду «До бою!»
Дома, на Рівненщині, Володимира чекають дружина й син. Саме заради них він у ЗСУ.
– Я не хочу, щоб воював мій син. Я б хотів, щоб ніхто не воював, щоб люди жили в мирі й злагоді, йшли на компроміси, поважали один одного. Бо війна – це жахливо… Але не виходить, на жаль, бо є чокнутий сусід, який вирішив побикувати, поставити себе вище, ніж є. Ось чому доводиться воювати…
До теми
- "Коли ти отримав зір повторно, ти дивишся на цей замилений світ інакше": інтерв'ю з ветераном війни Михайлом Філоненком
- Був художником – став військовим. Олег з Ужгорода навіть у війську продовжує творити
- «Моїм рідним було б ганьба, якби я став ухилянтом…» Історія бійця 128 бригади Віталія
- Вийшло третє доповнене видання "Ужгород відомий та невідомий"
- "Усе накопичується – втома, загиблі товариші... Але про СЗЧ навіть не думаю". Історія бійця, який відвойовував Херсонщину
- «Наші рідні вірять, що ми повернемося з війни, тому моя головна місія – максимально зберегти людей…» Історія бійця 128 бригади Андрія
- Снайпер «Ярий». Молодший сержант Іван Яров переніс понад 30 операцій, але й далі влучно стріляє
- «Не люблю хвалитися, як знищую ворога, мені важливіше рятувати товаришів…» Історія бійця 128 бригади Василя
- "Дуже радий, що туди потрапив": військовий Луганського прикордонного загону Елмар Цап розповів про службу
- Від солдата до командира зенітної батареї. Історія медика із Мукачева
- «У перші дні війни ворог мав величезну перевагу, в багато десятків разів…» Історія бійця 128 бригади Кирила
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
До цієї новини немає коментарів