«Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»

Після таких страшилок водій-сапер групи піротехнічних робіт Юрій Чижич морально підготувався, що у відрядженні до Донецької області побачить мало приємного. Але реальність все одно його вразила – масштаби руйнувань на перший погляд навіть лякали. Утім піротехнік помалу до цього звик і навіть разом із колегами знайшов спільну мову з місцевими мешканцями, які пережили окупацію, надивилися на дії «асвабадітєлєй» і залюбки допомагали інформацією.
«Нам для роботи потрібно знати, з якої сторони можна під’їхати до поля, де велися бойові дії, де були прильоти, де ворог щось клав чи переносив. Люди нам підказували, показували на карті, де саме це могло бути».
Юрій навчився бути дуже обережним, адже небезпека чекала на них не лише під ногами, а й згори: нерідко над піротехніками пролітали ворожі винищувачі й випускали ракети по місцевій інфраструктурі. Сапер швидко зрозумів, що ключ до успіху – це відсутність паніки й чітке виконання інструкцій: «Найголовніше – це не поспішати, завжди бути уважним, йти в тому напрямку, який тобі заданий, нікуди не звертати. Завжди маркувати собі дорогу, щоб ти повернувся по своїх же слідах».
При цьому Юрій не лише турбувався про безпеку своїх колег – а й стежив за тим, аби ніхто не ходив голодним. Адже до війни він 6 років працював кухарем в ужгородських ресторанах: «Люди дуже раді були, що могли щось незвичного поїсти на ротації, окрім якоїсь тушонки з макаронами чи просто з хлібом. Готував їм карбонари, тальятеле, боґрачі, борщі, бульйони дуже любили».
Вдома без карбонари залишилися його дружина Руслана і п’ятирічний син Кирило. За словами Юрія, спочатку вони важко переживали розлуку, а потім звикли: «Головне телефонувати, любити, не забувати, цінити – і все буде добре».
До теми
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
До цієї новини немає коментарів