Двічі поранений прикордонник "Кардинал" готовий боротися до самої перемоги

32-річний Павло із Закарпаття, офіцер Державної прикордонної служби України на псевдо "Кардинал", несе на собі сліди двох поранень, але залишається відданим боротьбі до остаточної перемоги України.
Павло, у минулому співробітник Нацполіції, прийшов до місцевого центру комплектування, щойно дізнавшись про початок повномасштабної навали з боку збройних сил рф. Попри те, що він уже брав участь в ООС, йому неодноразово відмовляли у мобілізації через відсутність строкової служби та військового досвіду. Чоловік пригадує, як уперто відвідував територіальний центр комплектування, поки не досягнув своєї мети.
Павла мобілізували і згодом призначили до Чопського прикордонного загону. Після курсу підготовки він брав участь у бойових діях на Чернігівщині, а згодом – на Донеччині, де його підрозділ захищав позиції під Бахмутом.
Павло отримав своє перше поранення під час одного зі штурмів, після якого швидко повернувся до служби. Під час другого виїзду на Донеччину ситуація стала ще складнішою. Ворожі війська тримали тиск постійними атаками, але прикордонники тримали оборону, попри тяжкі умови. Під час виходу з оточення Павло та його побратими пройшли через палаючий ліс, зволожуючи водою балаклави, щоб захиститися від вогню та диму.
Під час оборони у Вовчанську Павло отримав звання офіцера. Того ж дня він підірвався на міні, отримавши поранення рук і ніг, але попередив своїх побратимів, зберігши їх життя. Про те, що став молодшим лейтенантом, він дізнався уже у шпиталі, коли його почали вітати побратими.
Після тривалого лікування та реабілітації Павло планує повернутися на фронт, щоб продовжити боротьбу за незалежність України.
«Будемо боротися аж до Перемоги. Для мене війна закінчиться лише тоді, коли вона закінчиться на умовах України», — впевнений Кардинал.
До теми
- Від спецефектів у кіно до виробництва вибухівки на війні. Як боєць бригади «Хижак» керує мануфактурою боєприпасів
- «На бойові завдання людей відправляють тільки після того, як упевняться, що вони досконало володіють технікою…» Історія Дмитра, бійця 128 бригади
- Снайпер "Сєня". Прикордонник Віктор Синько посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- «Війна – це не строкова служба, тут усе по-іншому. Небезпечно, звичайно, але в моральному, психологічному плані набагато легше…» Історія бійця 128-ї бригади
- «На Запоріжжі наша мінометна міна влетіла прямо в люк російського танка, що рухався підтримати піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади
- Снайпер, офіцер, бойовий командир ДПСУ Дмитро Полончак: "Гіршого за Бахмут пекла я не бачив. Але найгірше, що висновків ніхто не робить"
- Герої без зброї: сапер Іван Гуляш про зорі, людей, котрі чекають миру та емоції під контролем
- «Я розумів, що рано чи пізно доведеться воювати, тому сприйняв мобілізацію нормально…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Стараюся їздити на позиції тільки вночі або в погану погоду, бо моя машина – жирна ціль для ворога…» Історія Олександра, бійця 128-ї бригади
- Капелан Микола Багіров: «На війні Бога не ділять»
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
До цієї новини немає коментарів