«Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
![«Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади](/images/news/2024/4/max/438087364_412509588334707_8232072342764003325_n.jpg)
Проте у військкоматі відмовився від ВЛК й попросився не в ТРО, а в бойову бригаду. Так і потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду, зараз служить у підрозділі безпілотних літальних апаратів, працює з FPV-дронами. Товариші дали йому позивний Джокер.
– Я проходив спеціальне навчання на оператора БПЛА в Києві, проте справжній досвід здобув на бойових виїздах, – розповідає Джокер. – Використання дронів у війні дуже стрімко йде вперед. Минулого літа ми тільки підтримували піхоту й придушували передові вогневі точки ворога, а з його технікою, яку бачили на відстані 2-3 кілометри, нічого не могли вдіяти. А зараз вражаємо і піхотні, й артилерійські, і мобільні броньовані цілі на відстані 10 – 12 кілометрів. Відстань ураження й потужність боєприпасів для FPV-дронів із часом тільки зростатиме, проте й зараз це дуже потужна сила. Ми частково перекриваємо дефіцит боєприпасів у артилерії, точність у нас вища. Правда, для цього необхідна одна важлива умова – здатність обійти ворожий РЕБ (радіоелектронна боротьба). Тому доводиться часто міняти частоту, шукати різні методи, щоб обійти перешкоди. Ворог робить так само, йдуть постійні перегони…
Оператори БПЛА часто самі стають пріоритетною мішенню для ворожих безпілотників. Джокер знає це зі свого досвіду.
– Того дня ми знищили ворожу «Буханку» й двох піхотинців, ще двох поранили. І мали повертатися з бойової позиції, за нами на пікапі приїхав товариш. По дорозі його наздогнав ворожий дрон, але не влучив – вибухнув за кілька метрів від машини. І ми подумали – якщо росіяни мають у небі «очі», треба чимшвидше виїжджати. Як виявилося, вони моніторили ту дорогу, запускали почергово FPV-дрони, щоб постійно бути в повітрі. Невдовзі після виїзду дрон наздогнав нас і влучив у передні праві двері. Це була машина з правим кермом – водій, котрий приїхав за нами, загинув. Я сидів попереду ліворуч і отримав контузію, лопнули обидві барабанні перетинки. Ще двоє товаришів позаду отримали легші контузії. Ми потім детально проаналізували цей випадок і зробили висновки. На жаль, усе передбачити неможливо… Та машина була з сусіднього підрозділу, бо наша (з лівим кермом) не завелася. Якби завелася, попереду праворуч сидів би я. Я не вірю, що доля людини написана наперед, так сталося – це трагічна випадковість, яких на війні дуже багато…
Після лікування, яке включало дві операції, Джокер повернувся в підрозділ і продовжив воювати. Згодом на бойовому виїзді він отримав ще одну контузію, але швидко відновився.
– Ми бачимо, як працюють ворожі БПЛА й можемо оцінити їхній професіоналізм. У росіян є різні підрозділи: слабкі, які роблять багато помилок, і досвідчені, в яких самим можна повчитися. Загалом за рівнем навичок ми десь на одному рівні, проте у ворога краще забезпечення, більше дронів. Ми літаємо під конкретні цілі, а вони можуть летіти навмання й шукати ціль самі. А якщо не знайдуть і впадуть, для них це не проблема. Тому ми мусимо «виїжджати» за рахунок більшої ефективності.
Після поранення Михайло лікувався в тилу і бачив багато чоловіків призовного віку, котрі не хочуть іти воювати. Ця картина його неприємно вразила.
– У нас не вистачає людей, а там здорові чоловіки гуляють із дівчатами, ходять у фітнес-клуби, сидять у ресторанах. Мені гидко на це дивитися. Якщо допустити найгірший варіант розвитку подій – прийдуть росіяни – то цих «маминих синочків» ніхто не питатиме, їх просто заберуть у російську армію. А ми ЗСУ вже не відновимо. Тому зараз є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде. Так, війна – це страшно, тут присутня смерть. І мені буває страшно на позиції під час обстрілу. Але страх треба вчитися долати. Зате тут такий досвід, який не переживеш ніде інде – емоції, дружба, відчуття плеча, адреналін, радість від знищення цілей. У мене бажання знищити ворогів якомога більше – так швидше закінчиться війна, і я зможу повернутися додому…
-->
До теми
- «Які думки перед штурмом? Що все буде добре. Хоча кожен усвідомлював, що це може бути дорога в один кінець…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Ми зробимо все, аби ця війна не знищила життя наших майбутніх поколінь»: Історія закарпатського правоохоронця, який захищає Батьківщину
- «Ми раді вмотивованим і сміливим чоловікам і жінкам». Офіцер Нацгвардії - про роботу Центру рекрутингу в Ужгороді
- «Коли осколок влетів у бронежилет, було враження, що мене огріли по спині кувалдою..» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я відмовився від броні заради дітей. У мене двоє – донька й син…» Історія воїна 128-ї бригади
- Стоматологічна допомога на передовій: Історія мукачівського лікаря 128-ї бригади
- Юрій «Ведмідь» Гебеш: «Упевнений, якщо їх не зупинити, то ця війна точно торкнеться кожного – кожен будинок, кожну дитину, кожного батька і кожну матір»
- «Я воюю за своїх дітей, хочу, щоб вони, а також рідні й близькі, жили в нормальній країні»... Історія військового 128-ї бригади Вадима
- Любов буває різна. Історія про маму полеглого бійця з Карпат
- Джері: «На питання, коли закінчиться війна, у мене проста відповідь». Історія військового, який служить у ТЦК
- Закарпатські угорці відкрили кафе в Ірландії та назвали його на честь рідного села
- «Снаряд від танка влетів у бліндаж, де я ховався від обстрілу, і не вибухнув. Янгол-охоронець у мене точно є…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Пресофіцер 128-ї бригади Ярослав Галас: "Намагаюся писати про тих, хто бачить ворога на власні очі"
- «Може бути все, що завгодно, тому готуємось до всього». Як гвардійці проходять бойове злагодження
- "Я радий, що поранили мене, а не когось із хлопців" - історія розвідника з Ясіня
- Гранатометник "Вуйко". Випускник істфаку УжНУ, головний сержант Василь Лашкай захищає Україну з 2014 року
- «У мене угорське походження, і я вважаю, що моє місце тут – на передовій із бойовими товаришами…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я б не проміняв свій підрозділ на жоден інший…» Історія військового 128-ї бригади Василя
- Повний кавалер ордена «За мужність» закарпатець Олександр Козловський: «У нас є велика перевага – ми вміємо мислити нестандартно»
- «Шкода, що донька росте без мене. Але я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя…» Історія бійця 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів