У Тячеві побачили війну очима відомих закарпатських фотографів

Експозицію презентували у галереї імені Шимона Голлоші. Виставкову залу оздобили п’ять десятків світлин на військову тематику, які показують будні нашого краю в екстремальних умовах, коли кожен відчув на собі, що таке війна. Це – роботи відомих місцевих фотомитців, людей, які завжди у вирі подій – Атілли Федика, Сергія Гудака, Наталії Боднар, Яноша Немеша, Сергія Денисенка та Анни Семенюк. На відкриття виставки прийшли художники, чиновники, містяни, які допомагають переселенцям та військовим, а також внутрішньо переміщені особи.

Експозиція стала яскравою подією в житті маленького міста, адже відкриття проходило у святковій і піднесеній атмосфері.

«На Закарпатті хоч і не проходять активні бойові дії, та ми не стоїмо осторонь того, що відбувається у державі. Ми підтримуємо ЗСУ, людей, які вимушено покинули рідну домівку, працюємо на наше спільне майбутнє, – розповіла «Карпатському об’єктиву» волонтерка Таміла Ковач. – Наша задача простягнути руку допомогти тим, хто цього потребує, розрадити, втішити, нагодувати, дати житло. Чимало переселенців потребують психологічного супроводу, адже пережите ще довго не даватиме їм спокою. Ця виставка – неймовірно потрібна і актуальна! Вона відкриває людям очі на те, як наше Закарпаття живе у ці непрості дні!»

Організатором фотовиставки став Ужгородський прес-клуб.

«Наша виставка про те, як Закарпаття стало надійним тилом для сотень тисяч внутрішньо-переміщених осіб, як люди з інших регіонів опинилися тут і розпочали нове життя. Їм, на жаль, довелося втікати від війни і ми допомогли їм відчути знову мир, здобути спокій», – наголосила організаторка Ірина Бреза.

За її словами, основним лейтмотивом заходу стало об’єднання фотографів, які з перших днів війни карбували у своїх знімках те, що відбувалося на теренах нашого краю.

«Загалом подія показує життя людей, які опинилися на Закарпатті. Хтось уже поїхав, а хтось залишається досі. Ми ж повинні й далі працювати задля нашої спільної перемоги», – наголосила вона.

На світлинах показано реальні будні області у проміжку від 24 лютого до сьогодні. Це і вражаючі знімки зустрічей наших Героїв із рідними, і «зловлені миті» нового життя переселенців у тимчасових хабах, і фото з прощальних поховальних церемоній із захисниками, на які не можна дивитися без сліз, і кадри з вокзалів, які є не менш емоційними, адже показують перші хвилини прибуття українців із інших куточків до Ужгорода, і фотографії з волонтерами, які день-ніч невтомно працюють із гуманітарними вантажами та збирають кошти на армію, сортують речі та ліки, або готують чи годують внутрішньо переміщених, і багато інших не менш цікавих моментів.

Загалом кожна світлина – окрема історія, яку можна читати і вкарбовувати в історію нашої держави.

«Вражена побаченим до самої глибини душі. Завмирає серце від тих хронік, які представили фотохудожники. Кожен знімок – сюжет для документального фільму, який можна зняти про наш край. Особливо розчулила світлина, що показує ситуацію на кордоні. Людям довелося втікати в невідоме з рідної землі… кудись на чужину. І коли вони повернуться – відомо тільки Богу! Такі сцени – це щось вражаюче. Та тішить те, що ми незламні, все переживемо, все запам’ятаємо і будемо робити висновки, щоб така ситуація не повторилася більше ніколи», – наголошує відвідувачка виставки з Тячева Оксана Васильєва.

Слід зазначити, що виставка є пересувною і її вже показали в Ужгороді, Мукачеві та Хусті.

Як наголошує учасник експозиції, відомий закарпатський фотограф Сергій Гудак, вона не може не зачепити кожного, адже якщо поговорити з закарпатцями, то чи не в кожній родині хтось є на війні: родич, друг, знайомий, однокласник, сусід… Тож і не дивно, що світлини знаходять відгуки в серцях наших краян. Бо ж не можна сказати, що в нашій області немає війни! Так, над нами, на щастя, не летять ракети, але в нас кожна людина щось робить у тилу для того, аби якомога скоріше в державі запанував мир.

І справді, ця війна нікого не може залишити байдужим… Хтось із наших земляків воює, хтось донатить на ЗСУ, хтось працює з тимчасово переміщеними, хтось робить заготовки для того, аби нагодувати бійців, хтось виготовляє для них окопні свічки, буржуйки, а хтось плете маскувальні сітки. Крім того, Закарпаття стало кластером для релокованого бізнесу, для сфери ІТ. Та й наші місцеві підприємці відчули на собі, що таке війна і більшість із них допомагає або ЗСУ, або переселенцям, до того ж усі працюють на благо держави, аби наповнювати бюджет дуже потрібними зараз коштами. Хоча… на жаль… далеко не весь бізнес зміг пережити стрес після карантинів та закрився ще на початку війни. Це – також наші реалії, які слід враховувати. Та в той же час не можна опускати руки, бо ми повинні жити далі, робити все, що від нас залежить для перемоги.

І хоч виставка «Закарпаття і війна. Фотохроніки» поїде далі, у Тячеві запам’ятають її надовго!

Марина АЛДОН, Карпатський об`єктив