Плямисті олені, 57 гектарів і пантокрин: ферма, якої нема більше ніде в Україні

Ферму створили ще за радянських часів спеціально для постачання сировини на фармацевтичні заводи. Зараз справу продовжує директор Богдан Плиска.
«Пантокрин є тільки в трьох порід оленів: плямистих, маралах і зубрах. Ми вирощуємо плямистих – у них найбільш стабільний результат. І постачаємо сировину тільки в «Тернофарм», що в Тернополі», – розповідає пан Богдан.
57 гектарів свободи
Сьогодні на фермі – близько 300 тварин. Вони мають у розпорядженні 57 гектарів вільної території й живуть у максимально наближених до природних умов. На фермі працюють усього кілька людей. Територію обходять по кілька разів на день.
У листопаді починається шлюбний період, і самці стають агресивними – можуть поранити одне одного чи людину. А влітку народжуються оленята. Самки ховають їх, змінюючи схованки кожні кілька годин, аби уникнути хижаків. Найбільшу загрозу малечі становлять ворони.
Друга половина літа – найцікавіший період
Ідеальний час для відвідин ферми – липень і серпень. У цей період тварини вже повністю обліняли, шерсть блищить, роги – великі, потужні, з максимальною концентрацією пантокрину. За добу ріг може вирости на 2 см, а загальна довжина сягає 60-70 см.
Однак добування сировини – процес тонкий. Якщо спиляти запізно – пантокрин зникне. Після спилу ріг залишається мітка – «шайба», яку видно ще кілька тижнів.
У шлюбний період роги стають основною зброєю самців, тому ще одна причина для зрізання – задля безпека.
Без аналогів в Україні та Європі
Раніше сировину постачали й у Крим, але після 2014 року лишився лише один партнер – завод у Тернополі. Плямистих оленів розводять і в інших країнах, однак саме для пантокрину – лише тут.
«Аналогів нашої ферми з вирощування оленів для добування пантокрину нема в Україні взагалі. І в Європі теж нема», – підкреслює Богдан Плиска.
Місце, куди варто заїхати
Ферма не є масовим туристичним об’єктом, але приваблює мандрівників, які шукають щось унікальне. Сюди заїжджають подивитися на оленів, дізнатись більше про роги, про пантокрин, і просто побути на природі.
Найкращий період для візиту – середина літа, коли тварини в найкращій формі. Це ще один нетиповий напрямок для внутрішнього туризму на Закарпатті, де унікальна спеціалізація поєднується з майже 40-річною історією.
Карпатський Телеграф
До теми
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Станцювати чардаш, побачити клявзи й потрапити під полонинську грозу. Туристична подорож Закарпаттям століття тому
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- 12 замків Закарпаття: які з середньовічних фортець можна оглянути та які не пощадив час, люди і війни
- Археологічне відкриття на Закарпатті: у Берегові виявили руїни замку
- Стати кращою версією себе. Навіщо сучасні українські підлітки на два тижні виходять із зони комфорту й живуть без гаджетів у лісі
- Чому військові люблять котиків? Володя Попович «Котик»
- Закарпаття в експедиціях, архівах і на плівці: історія американського історика Джона Свонсона
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
До цієї новини немає коментарів