"Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника

Михайло пішов на фронт раптово, повідомивши рідних вже коли вирушав у дорогу 28 лютого 2022 року, за чотири дні після початку повномасштабної війни. До того він працював за кордоном, але щойно почалася війна — не думав про втечу і не ховався.

«Я щодня чекаю його додому. Кожен день дивлюся на ворота, що Міша прийде. Досі не вірю, що його вже немає. Він дуже хотів захищати Україну. Його любили всі побратими, з ним не боялися йти нікуди» — розповідає пані Мар’яна.

Михайло служив у гранатометному взводі 105-го механізованого батальйону 63-ої бригади, був старшим навідником. Пройшов Бучу, Миколаїв, восени 2022 року брав участь у визволенні Херсона. Додому телефонував і завжди заспокоював рідних, але рвався в бій. Коли опинився у Бахмуті, просив матір молитися за нього, бо там було справжнє пекло.

«В день коли загинув, Міша пішов у бій замість одного з побратимів. Потрапив під обстріл. Троє його товаришів загинули миттєво, він ще встиг повідомити, що поранений. Його витягли, але врятувати не змогли» — додає жінка.

Коли Михайло вирушив на фронт, разом з дружиною виховував двох доньок і мріяв про сина. Уже на війні дізнався, що його мрія збулася — дружина носила під серцем хлопчика. Він був безмежно щасливий.

«Він попросив назвати сина Михайлом, але дочекатися народження не зміг…»

Михайло загинув 29 січня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Іванівське на Донеччині.  Його син народився через  три місяці після загибелі батька, 14 квітня 2023 року.

Михайло разом із родиною почав будувати власний дім, де мріяв жити великою сім’єю. Планував після повернення з війни продовжити ремонт, але здійснити ці плани не судилося. Тепер онуки нагадують бабусі про сина, а пам’ять про нього живе в серцях родини та побратимів.

 Історія Михайла Нусера — приклад мужності, відданості та безмежної любові до рідних.

Мукачево нет