Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК

Його історію розповідає Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП.
Олександр зізнається: на початку повномасштабного вторгнення були думки виїхати, але всі рідні відмовилися. «Та й сам я вже був тієї думки, якої й зараз притримуюсь. Наших проблем крім нас ніхто не вирішить. Тільки самі. Хоч раніше в армії ніколи не служив, добровільно прийшов у ТЦК. Рідні відмовляли, але я впертий. Потрапив у школу розвідки, де пройшов підготовку, а далі вже опановував військову справу на практиці. Вчилися ми швидко. А от основні знання приходять з досвідом. Кожен бойовий вихід – новий досвід».
«Знаєте, на фронті така ситуація, що якщо прожив цю хвилину, то це тобі знову пощастило. Складних ситуацій було безліч. А от найбільш складно і важко – втрачати друзів, які прикривали тебе, витягували тебе не раз», – каже «Юрист».
«Тільки про один напрямок не можу сказати – Харківський. Ми пройшли Запорізький, Херсонський, Луганський і Донецький напрямки. І якби я сказав, що бачив чмобіків, збрехав би. Проти нас воювала регулярна армія. Досить грамотно вони працювали, швидко вчаться. Є досвід «зустрічей» із деенерівцями та еленерівцями . Був випадок, як ми без жодного пострілу взяли в полон двох – один був еленерівець, інший – з Петербурга. Деталей, правда, не можу розповісти» – усміхається «Юрист».
«От нічого нема кращого, ніж коли знаєш, що тебе вдома чекають рідні – дружина, сини», – відповідає Олександр на питання про мотивацію. «І підтримувало те, що коли бачиш, що роблять ці п…, ти не хочеш, щоби це відбувалося тут».
«Зараз багато в тіктоці кричать «права, права!», але, на жаль, забувають про обов’язки, які теж прописані в Конституції. А я питаю чоловіка: «Ви читали Конституцію? Так почитайте – там є ще й про обов’язки». Інколи здається, що треба взяти цих людей, відвезти й показати, що робить та погань. І, думаю, тоді кожен чоловік, який відчуває себе чоловіком, не захоче, щоб у його краї відбувалося те ж саме. І щоби була ця біда. Зараз чомусь частина чоловіків забула, що їхній обов’язок – захищати свою країну і своїх рідних».
«Треба пам’ятати, що ворога тримають хлопці, які просто виконують свій обов’язок. Тільки завдяки їм ми тут можемо спокійно жити і займатися своїми справами, тільки завдяки їм».
«Як я потрапив в ТЦК? Був у нас бій. Перший раз – я виводив батальйон. Була у нас машинка «Мастіф» і ми підірвалися на міні. Оскільки пацани у нас всі красені, то швидко відкопуємось і йдемо далі. Важка контузія.
Другий раз. Нас виявили, і по нас відпрацював танчик. Відкопали мене, виявляється, я ще живий. Правда, нічого не чуєш, від слова «зовсім», і нічого не розумієш. Далі «евак», пам’ятаю шматками. Але задачу ми виконали. Кілька днів без сну та їжі. Всі думали, що ми не вижили, а ми вижили… За що й отримав орден «За мужність» третього ступеню.
Далі поїхали ми по лікарнях, почали нас приводити до ладу. На жаль, декого ми вже не повернемо. У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема. Ось така історія».
«А щодо міфів про ТЦК... Хтось, а ми знаємо хто, вирішив розколоти наше суспільство. Завдяки нашому народу ми тримаємо цю орду. На жаль, вже використовуються технології, коли людям навіюють певну думку, вона їм подобається і вони поширюють. Мовляв, я тут сиджу, життя йде, бізнес йде, а ви там ідіть воюйте. В усьому винні «тцкашники», от вони мобілізують сімейних чесних людей. Людей, які пам’ятають про права, але забувають про обов’язки. І ніхто не подивиться на тцкашника як на воїна, якому просто пощастило ТАМ вижити. І, мовляв, винний тцкшник, а не ворог, який напав на нашу країну. Але окрім нас ніхто не вирішить наші проблеми. Ані Європа, ані Америка не прийдуть і не вирішать. У нас один варіант – або виграти, або програти».
До теми
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
- Від сцени до лінії фронту: історія актора Мукачівського драматичного театру Євгена Човбана
- «Чи виконав я свою місію – відомстив за батька? Поки ні, буду воювати до закінчення війни…» Історія Владислава, бійця 128-ї бригади
- «Після того, як ми побачили ті звірства, які вчинили росіяни в Бучі, Бородянці, Ізюмі, головне для нас – не стати такими ж, як вони» Історія капелана Андрія
- Закарпаття спільно з Румунією та Угорщиною організує освітні заходи для школярів та вчителів
- Найстаріший капелан: отець Іван Ісайович понад 10 років опікується військовими
- «Я довіряю своєму підрозділу, ми працюємо як злагоджений механізм…» Історія бійця 128-ї бригади Сергія
- "Янголи в пікселі": історія військового медика Еріка Глеби, який на фронті евакуював понад тисячу бійців
- Звільнений з полону ужгородець Роберт Балог: “У камері я поставив ціль — максимально себе зберегти”
- «Я не рахую свої трофеї, але це сотні знищених цілей. Моє головне завдання – прикрити нашу піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади Івасика
- «Війна – це справжнє пекло на землі, а її наслідки жахають. Вона здатна пробудити мужність навіть у жінок», – Людмила Ціпкало, фельдшерка ДСНС Закарпаття
- Оригінальні роботи Кобзаря: офорти Тараса Шевченка зберігають у Закарпатському художньому музеї ім. Бокшая
- «Війна не завершиться, якщо не буде людей, які допоможуть її закінчити», – прикордонник Леонід
- "Я не український націоналіст, а угорець, але це моя країна". Як садівник із Закарпаття третій рік воює у піхоті
- Історія одного пам’ятника: «Весна» Михайла Михайлюка (ФОТО)
- «До повномасштабної війни я всіма способами намагався уникнути строкової служби, а зараз відчуваю себе, як у сім’ї…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я вірю, що все буде добре, адже я Лакі – щасливчик!» Історія бійця 128-ї бригади
- Степан Гіга про життя без відпочинку, непрості стосунки з Закарпаттям та як писав свої найбільші хіти
- «Я кілька років відмовляв батька йти армію, але він не витримав дома й мобілізувався в наш підрозділ…» Історія бійця 128-ї бригади
- “Вуйко Еко”: як ветерани Вуйко, Грузин і Директор на Закарпатті крафтовий бізнес започаткували
До цієї новини немає коментарів