Марина Варга, мама Героя: «Напишіть історію сина, щоб знали, які підступні орки»

Минулого понеділка в Успенському соборі в Мукачеві прощалися з полеглим Героєм України Олександром Варгою. 38-річний солдат, оператор розвідувального взводу розвідувальної роти 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади загинув 5 жовтня, захищаючи Батьківщину та всіх нас від підступного та безжального ворога.

Загинув за день до відпустки – 6-го жовтня мав їхати додому, де на нього чекала дружина та батьки. На жаль, підступність ворога перешкодила чоловікові та синові вернутися додому. Але його історія – історія його життя та подвигу – ніколи не згасне в наших серцях, бо всі ми добре знаємо, що завдяки Сашкові та його побратимам, завдяки нашим Збройним Силам ми маємо можливість ось уже восьмий місяць поспіль прокидатися зранку, цілувати дітей і працювати на благо нашої країни.

На жаль, познайомитися з Шонієм за життя журналістам нашого видання не вдалося – ми знайомимося з ним сьогодні завдячуючи його рідним.

Ми зустрілися з батьками Олександра Варги в Генеральному Консульстві Угорщини в Ужгороді – Угорщина вкотре долучилася до підтримки родин загиблих воїнів України які мають угорське коріння. Співчуваючи й оплакуючи втрату Героя, ми все ж почули розповідь про нього. Найсвітлішими спогадами поділилася мама Олександра – Марина Варга. Так, ця розмова була занадто важкою, бо в кожного з нас хтось із рідних, друзів, близьких там, на передовій, боронить нашу землю й звільняє її від російських окупантів.

Мати Героя зі сльозами на очах говорить про сина. Каже, не вірить, що його вже немає, здається – пішов на війну, захищати нас, і завтра чи післязавтра повернеться. Так легше думати, бо насправді повірити в загибель сина – нереально складно….

Чуйний і надзвичайно добрий – таким Олександра Варгу знали знайомі та друзі

Олександр Варга народився і ріс у Мукачеві, разом з батьками виїжджав на короткий період за кордон, жив певний час у Португалії, де й залишилася сестра, але постійно рвався додому. «Він завжди казав – це не моє, не мій менталітет, я хочу додому, хочу жити там, де легко формулюю свої думки та емоції, де мене розуміють. Синові було вкрай важливо, щоб його розуміли», – каже пані Марина.

Юнак із 17 років працював, пробував себе в різних спеціальностях, вчився, шукав свій шлях. Як пригадують рідні, «…пройшов крим і рим», від спеціаліста до фахівця високого технологічного рівня. Працював на «Флексі» (завод «Флекстронікс». – Авт.), випробовував нове обладнання, це йому було дуже до душі.

Він довго не наважувався створити родину – шукав жінку по духу, яка би була поряд і в горі, і в радості. «На щастя, знайшов її й був щасливий, нам привів доньку до хати», – каже зараз мама Олександра.

«Шоні не хотів, щоб нелюди прийшли на нашу землю»…

А в 2014 році, коли почалася підступна окупація росіянами українських територій, Олександр Варга не зумів лишитися осторонь – підписав контракт і пішов захищати Батьківщину. «Тоді він казав нам, що не хоче, щоб нелюди прийшли на нашу землю, – розповідає мама героя. – Шоні відслужив три роки, а по завершенні контракту повернувся додому. І тепер, коли почалося повномасштабне вторгнення росії, у нас не було навіть найменшого сумніву в тому, що він не збере свої речі, військову амуніцію, яка залишилася з 2014 року, і не піде захищати рідну землю. Так і було, Шоні одразу сказав про окупантів: «Вони не мають права бути на нашій землі, на Україні».

І вперше, і вдруге, зараз уже, Олександр Варга служив у нашій закарпатській 128-й бригаді. Разом з побратимами був розвідником. Виконував складні місії, не боявся жодних завдань, був хоробрим і наполегливим.

«При цьому відверто говорив усім про те, що автомат – це не його, не для нього. Він любив людей, природу, міг годинами розглядати бджолу, яка сідає на квітку, фотографувати її, спостерігати різноманітні явища. Взагалі природа для нього була святинею – любив її неймовірно! Навіть за рік до окупації Криму обійшов весь півострів, не хотів зупинятися в готелях, ночував у наметах, бо прагнув побачити і відчути атмосферу півострова, помилуватися його пейзажами….»

Так, пригадує пані Марина, багатьом знайомим родини Варгів важко було повірити, що Сашко пішов воювати, взяв у руки зброю, адже вони знали його як вкрай мирну людину – людину, яка цінувала життя понад усе, яка любила життя у всіх його проявах, але… Але водночас він був і дуже справедливим, а справедливість і полягає в тому, що ніхто не має права зазіхати на мирне життя, і керуючись цим принципом він пішов воювати.

Пішов захищати наше майбутнє.

Підступності орків немає меж…

Шоні щодня телефонував додому, говорив і з батьками, і з дружиною. «Він був упевнений, що ми переможемо. Він завжди казав – ми йдемо здобути перемогу, не мир нам важливий, а перемога»! – каже мама і додає: «Я завжди казала синові: «Шоні, будь ласка, будь обережний». А він відповідав: «Я все розумію, мамо, я з 2014 року служу, маю досвід, стараюся бути обережним».

Але обережність не допоможе, коли нормальна звичайна людина зіштовхується з підступним російським окупантом-убивцею….

«В останній день вони зачищали Новокам’яну на Херсонщині, – розповідає пані Марина. – П’ятеро орків підняли білий прапор і сказали, що здаються. Наші хлопці – Шоні з побратимом – підійшли до них, щоб забрати в полон. А тим часом шостий підступний орк заховався в траві й вистрілив по хлопцях, причому знав, куди стріляти, щоб оминути захист…

Тому передавайте своїм рідним, хто служить, всім, хто це прочитає, щоб не вдвічі, а в 25 разів були обачнішими, бо цей ворог підступний, це справді орки…».

Це було в середу, а в четвер він уже мав виїжджати у відпустку – за сімейними обставинами мав бути вдома…

Марина Варга впевнена, що Україна переможе, адже за це поклав життя її син. Жінка мужньо тримається і наголошує:

«Ми завжди трішки не договорюємо дітям, дорослим чоловікам, що ми їх любимо. Говоріть це частіше! Я ж зараз кажу завжди: наш Шоні – це дитина від Бога! І я дякую Богу, що він дав нам ці 38 років бути разом»….

Редакція Kiszo.news щиро вдячна родині Олександра Варги за спогади, за цю розповідь.

Висловлюємо співчуття рідним і друзям загиблого Героя і віримо, що всі окупанти покинуть нашу землю, а Україна вже скоро переможе!

Вічна слава і вічна памятть нашим Героям! Слава Україні!

Наталія Петерварі – для Kiszo.news