А хто в цій рукавичці живе? Тиждень добра в УжНУ завершився у «Барбосі»

«Ми займаємося безпритульними тваринами з 2012 року, – розпочинає екскурсію притулком волонтерка «Барбосу» Вероніка Брудка. – Починали з перетримок, але згодом дійшли згоди з міськрадою, що потрібен притулок. Місто виділило кошти на будівництво, але утримується все винятково коштом волонтерів і всіх небайдужих. Усіх тварин ми любимо, нікого не присипляємо – тварини всі потрібні і живуть тут стільки, скільки їм треба: хтось кілька тижнів, а хтось уже роками».
Усіх новоприбулих на місяць поміщають у карантинну зону – аби убезпечити мешканців притулку від потенційних інфекцій, якими можуть бути заражені тварини з вулиці. Волонтерка розповідає про реалії «Барбосу»:
«Здебільшого всі хочуть маленьких і милих кошенят чи цуценят – таких розбирають найшвидше. Але є й такі, хто приходить цілеспрямовано забрати дорослу тварину чи тваринку з інвалідністю, щоб не прирікати її на життя в притулку. Насправді ж самі тварини не відчувають, що з ними щось не так: дав собаці коляску і вона побігла. Тварини – це не іграшки, тому перш ніж віддати нашого підопічного, завжди проводимо співбесіду, ніколи не віддаємо на ланцюг чи для охорони фірм. Собак віддаємо обов’язково стерилізованих, а котів – стерилізованих або з умовою, що нові господарі вчасно зроблять стерилізацію».
Через «Барбос» пройшло вже тисячі тварин. Тож вигадувати їм клички стає дедалі складніше – хочеться, щоб кожен мешканець був особливим. Так, крім Мух, Мась, Бімів і Мурчиків, тут живуть тварини із іменами з кіно і мультфільмів, із прив’язкою до місць, де їх знайшли, пізніше їм почали давати назви напоїв, цукерок, фруктів. Приміром, Кориця, Карі, Сарделька, Самбука, два коти – Джин і Тонік, бо завжди разом.
Породисті тварини тут теж трапляються. Приміром, стаф, якого знайшли у лісі: «Люди ним награлися і викинули. Він абсолютно неагресивний до людей: радіє, стрибає, облизує, ніколи нікого не вкусив. А от на інших собак реагує агресивно. Люди не розуміють, що породисті собаки потребують уваги й дресури. Були у нас і хаскі, і алабаї нікому непотрібні», – зауважує Вероніка Брудка.
Нині у притулку понад 160 підопічних. Щодня, зі слів Вероніки Брудки, вони з’їдають близько 35 кілограмів лише сухого корму. Це без урахування каш, вологих кормів, молочних продуктів, спецхарчування й ласощів – кісток і м’яса.
Заступниця ректора УжНУ Крістіна Товт розповідає: «За тиждень ми зібрали близько 5 000 гривень і купили харчування для котів і собак. Також привезли старі ковдри, подушки, рушники, верхній одяг – все, що можна підстелити тваринам, завжди актуально. І наголошую: їжі вистачить лише на декілька днів! Тому закликаємо всіх, кому небайдужа доля тварин, приходити в Барбос і допомагати фізично чи сприяти їм фінансово. Навіть невелика сума раз на місяць від сотні людей – це вже великий внесок».
Допомогти вихованцям притулку можна фінансово:
- Приват: 4731 2196 1625 4391 (Брудка В.В.)
- Моно: 4441 1144 2069 6088 (Брудка В.В.)
Також волонтери запрошують на день відкритих дверей цієї неділі, 30 жовтня, о 13:00. Тел. для довідок: 0664880480.
Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
До цієї новини немає коментарів