Втрачений Ужгород: готель «Ержебет» (Фото)

У «Втраченому Ужгороді» Тетяна Літераті у Про Заході не раз розповідала про готелі, які діяли в місті у першій половині ХХ століття: «Корону», «Берчені», «Карпатію». А зараз розкажемо ще про один – готель «Ержебет», який височів над водами Малого Ужа. Нині ви можете побачити його споруду на вулиці Фединця, 36.

Уявіть собі маленький австро-угорський Унґвар кінця ХІХ століття… На початку тодішньої вулиці Варойо (Підградській), на ділянці місцевої родини Стухан новий власник Мікша Шух (Schuh Miksa) відкрив корчму, яку всі так і називали – корчмою Шуха. Місце то було прохідне: поруч, на площі Сечені (нинішній Корятовича) – жвавий ринок, навпроти – популярна купальня «Квасна вода», тут же знаходився транспортний міст через Малий Уж, від якого розходилися дороги на Доманинці та Капушани. Словом, все там сприяло тому, аби у корчмі Мікши Шуха завжди було людно.

Варто зазначити, що Мікша Шух був не простим корчмарем, він багато років успішно займався в Унґварі бізнесом: здавав в оренду кімнати, орендував кав’ярню, а у 1891-му, судячи з повідомлень  у тогочасній пресі, став орендарем купальні «Квасна вода» та готелю при ній.

Мабуть, набравшись трохи досвіду під час роботи в «Квасній воді», пан Шух вирішив заснувати власний готель. У 1900 році на місці скромної будівлі своєї корчми він звів красиву двоповерхову споруду готелю. Назвав його Мікша Шух угорським жіночим ім’ям Ержебет. В Угорщині тих часів готелі з такою назвою були не рідкістю, їх присвячували угорським королевам із цим іменем або членам своїх сімей – донькам або дружинам. Ми не знаємо, кому присвятив назву унґварського готелю Мікша Шух, але багато років потому заклад звався саме так – «Erzs?bet sz?lloda».

Нова будівля готелю дуже гарно вписалася у вигляд Підградської вулиці, з її вікон відкривався чудовий вид на води Малого Ужа та новеньку споруду гімназії. Газети писали, що готель «Ержебет» та купальню «Квасна вода» вперше у місті освітлюватимуть за допомогою ацетиленових ламп. Ця особливість підкреслювалася і в рекламі готелю кінця 1900 року: «Готель «Ержебет» в Унґварі (навпроти гімназії), перебудований та гарно облаштований, з кімнатами за помірну ціну. Усі кімнати та приміщення мають ацетиленове освітлення. Чудові страви. Середнянські та унґварські вина. Уважне обслуговування. Готель відряджає карету до кожного потяга».

Реклама готелю «Ержебет» у газеті «Ung» 1908 року

Звісно, при готелі, на першому поверсі будівлі, працював і ресторан. У 1907 році Мікша Шух у рекламі запрошував відвідати цей заклад, аби скуштувати відмінні страви угорської кухні, випити свіжого «чопованого» березневого вина з чертезьких виноградників Іванчі. Уявіть, що відчинявся ресторан о шостій годині ранку, у цю пору там подавали, щоправда, лише гарячу чорну каву зі свіжим молочним пирогом за 32 філлери.

Невідомо, що сталося далі в житті Мікши Шуха, але певний час він здавав готель і ресторан в оренду, а потім справи перейняла його дружина. У 1910 році в місцевих газетах з’явилося повідомлення про те, що Мікшане Шух (її імені ми не знаємо, на угорський манер вона підписувалася лише як Мікшане Шух, тобто дружина Мікши Шуха) заново відкриває готель, ресторан та кав’ярню «Ержебет» великою вечіркою, під час якої публіку розважатиме ансамбль Лойоша Лані. Можливо, на той час сам пан Шух був хворий, останню згадку про нього у пресі вдалося знайти у 1914 році – тоді газета повідомила, що власник унґварського готелю помер у Дебрецені.

У повсякденне життя готелю «Ержебет» за роки роботи час від часу прокрадалися різного роду неприємності та скандали. До прикладу, у 1907 році офіціант готельного ресторану важким предметом вдарив по голові відвідувача, помічника чоботаря Берталона Блішко. У 1908 році в одній з кімнат готелю спробував покінчити життя самогубством молодий працівник суду Золтан Шаффер. Закрившись у номері, він поцілив собі у серце та куля у ціль не потрапила, важко поранивши чоловіка. У 1912 році  просто біля стін готелю сталася кривава бійка: спершу розгнівана жінка за щось гамселила п’яного чоловіка парасолькою, а потім вже він її бив, поваливши на землю, по голові до крові. У 1916 році в одній із кімнат готелю застрелився молодий офіцер Золтан Гуцел. Він лише напередодні приїхав до міста зі своїм денщиком, був дуже сумний, увечері відправив денщика за цигарками, сам же застрелився. А у 1920-му газети писали, що у готелі затримали чотирьох осіб (двох жінок і двох чоловіків, яких назвали українцями-росіянами), котрих звинуватили у більшовицьких симпатіях і підготовці заворушень. Але був пов’язаний готель і з важливими для міста подіями, наприклад, у малій залі ресторану 1925 року створили міський клуб шахістів, до якого запрошували приєднуватися усіх любителів гри у шахи.

Готель «Ержебет» (зліва). На боковому фасаді видно частину рекламного напису, який закрив дах новозведеної будівлі

У 1926-му готель «Ержебет» (у чехословацькі часи його називали також готелем «Альжбета») отримав нового власника Ігнаца Абрагамовича (?brah?movits Ign?c) і нову назву – «N?p», тобто «Народ» (у чеських джерелах –«Ludov?»). У рекламі власник запрошував відвідати його оновлений готель, де кімната з одним ліжком коштувала 15 крон, з двома – 22 крони. Особливу увагу новий власник готелю радив звернути на винарню, де можна було скуштувати дешеві рідзвяні та першокласні чертезькі й середнянські вина. Про самого Ігнаца Абрагамовича відомо, на жаль, небагато. Судячи з повідомлень у пресі, він перебрався до Ужгорода з Капушан, мав станом на 1926-ий 34 роки і проживав у будинку на тодішній Підградській, 6 разом зі своєю дружиною Етелою.

Готель «N?p» («Ludov?») Ігнаца Абрагамовича згадується в адресних книжках Ужгорода до 1938 року. Можливо, працював він і далі, однак відомостей про це знайти не вдалося, як і про те, якою була доля власника готелю та його сім’ї в період Голокосту.

Під’їзд колишнього готелю нині

 А після Другої світової війни готель кілька разів переплановували і перебудовували, перетворивши його на житловий будинок. Нині конструкція його другого поверху ще зберігає  сліди планування готелю: довгий коридор і двері до кімнат (уже квартир) обабіч. Збереглися у будинку і автентична плитка на підлозі, і старі дерев’яні сходи, якими за роки роботи готелю щодня піднімалися і спускалися безліч гостей.

А на першому поверсі, як і колись, місцеві жителі і гості міста п’ють у кав’ярні каву. Наступного разу, проходячи повз цікаву будівлю 1900 року, згадайте цю історію, підніміть голову, роздивіться гарні маскарони та оздоблення вікон другого поверху і хоч на секунду перенесіться у ті давні часи, коли карети підвозили до входу в готель гостей, а поруч шуміли води Малого Ужа.

Фото – wikiwand.com, 2015 рік

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі