«…Скільки ще потрібно захворілих і померлих, аби ввести режим жорсткого карантину…». Колонка лікарки Ольги Олексик

Varosh опублікували колонку обласного ендокринолога Ольги Олексик – про ситуацію із коронавірусом на Закарпатті.
…Уже минув рівно рік із дня оголошення карантину в Україні – через коронавірусну пандемію.
Чи хтось із нас думав тоді, скільки важких моментів переживатимемо за цей час. Скільки буде незворотних втрат. Скільки енергії, сил та здоров’я буде покладено на боротьбу з цією хворобою?
Здавалося б, усе просто – зупинити поширення можливо через якісне тестування, дистанціювання та самоізоляцію, носіння масок, якісне лікування та створення колективного імунітету через щеплення.
Однак, на жаль, досі не простежується організована і добре обдумана стратегія і тактика боротьби з поширенням Ковіду ні в нашій країні, ні, тим більше, в нашій області.На Закарпатті й надалі спостерігається прогресуюче збільшення захворюваності та смертності від Ковіду і, зокрема, серед медиків.
Уже понад 2,5 тис. наших колег занедужали, а для 22 медиків Ковід закінчився летально! Для мене особисто рекорд кількості похоронів за 14 днів. Уже четвертий, побиті всі рекорди!!!
Серед медиків, яких не вдалося врятувати, було багато відомих лікарів, які творили обличчя медицини нашої області, створювали цілі служби, рятували здоров’я і життя пацієнтів! Але, як то кажуть, чудо живе три дні – поплакали і йдемо далі.
Хотілося би повернути “машину часу” назад, повернути їх усіх до нас!
Учора в Ковід-центрі обласної лікарні померло вже 5 хворих, показники захворюваності – високі, медики працюють на межі виснаження!!! Зі слів лікарів, пацієнти стали “важчими”, перебіг хвороби є агресивнішим, усі потребують кисневої терапії. Смертність зросла серед усіх категорій пацієнтів, навіть молодих і відносно здорових, без важких хронічних захворювань. Через постійне збільшення кількості ковідних ліжок у лікарнях, постає гостра потреба в забезпеченні базових умов для якісного лікування.
Ідеться, в першу чергу, про:
- достатню кількість кисневих точок із центральним постачанням кисню,
- достатню кількість пульсоксиметрів, тонометрів, глюкометрів, термометрів й іншого необхідного обладнання.
До лікування ковідних хворих усе частіше залучають фахівців різних вузьких спеціальностей, оскільки не вистачає пульмонологів, анестезіологів та інфекціоністів, які вже, в силу спеціалізації, найбільше підготовлені до боротьби з Ковідом.
У цьому випадку дуже допомогло би формування системи післядипломної підготовки лікарів для роботи в ковідних відділеннях. Таким чином можна підвищити рівень обізнаності медиків із сучасними настановами і практичними навичками при лікуванні Ковіду. А це позитивно вплине на якість лікування і, відповідно, на прогноз для хворих.
Лікарі, які багато працюють у протиковідних костюмах та респіраторах, перебувають в умовах тривалої гіпоксії, а це позначається на їх здоров’ї. Ідеться не лише про фізичне, але й емоційне, психологічне “вигорання” медиків. Особливо – через зростання кількості важких кисневозалежних пацієнтів, котрим показана інтенсивна киснева терапія крізь систему центрального постачання.
Кількість кисневих точок обмежена через об’єктивні причини технічного характеру. А збільшення кількості ліжкомісць у лікарнях, на жаль, не вирішує проблеми в лікуванні ковідних хворих, бо без кисневого забезпечення і медичних кадрів – це просто ліжко і не більше! Будь-яке збільшення кількості ліжкомісць та розгортання додаткових шпиталей, проте без якісного устаткування і повноцінного кадрового забезпечення, не сприятиме вирішенню цієї критичної ситуації.
Часто за кількістю втрачається якість!Не розумію, що насправді потрібно для встановлення режиму “червоної зони”?
Скільки ще потрібно захворілих і померлих, аби ввести режим жорсткого карантину, який впроваджений в усій Європі? Невже цього наразі не достатньо?
Не зважаючи на всі рекомендації та застереження, ми і далі спостерігаємо проведення масових заходів у різних куточках Закарпаття (весілля, святкування, конкурси краси, богослужіння у приміщенні храмів, змагання та інші активності) без дотримання норм карантину!
Усі ці події супроводжуються циклічним підвищенням кількості виявлених позитивних ПЛР-тестувань, зростанням захворюваності, розгортанням усе більшої кількості ковідних ліжок у лікарнях, із залученням усе більшої кількості медичних працівників.
Щодня, рятуючи десятки життів, лікарі постійно наражаються на небезпеку через причини, які в наших силах можливо планомірно й поступово вирішити.
На жаль, медичні працівники не є захищеними через відсутність медичного страхування, і в разі виявлення ковіду, весь тягар лікування лягає на їхні плечі, та наражає на небезпеку їх рідних та пацієнтів. Ці та інші проблеми сприяють відтоку професійних медичних кадрів із державних лікарень. Із кожним днем зменшується кількість медиків, які можуть і хочуть лікувати ковід.
Відомо, що найефективнішим, найдешевшим і найшвидшим механізмом для результативного впровадження плану захисту здоров’я є широкий скринінг серед населення.
У європейських країнах стандартом скринінгу на Ковід став експрес-тест на антиген. Однак у нас він проводиться лише вибірково і несистематично, за наявності показів і клініки, що вже заперечує поняття “скринінгу”.
Здавалося би, було би логічно, що проведення активної вакцинації серед медперсоналу області, якого в регіоні налічується понад 30 тисяч, вирішить усі проблеми? Однак, враховуючи добровільність, нині лише 10% із них зголосилися це зробити. І цьому сприяє неоднозначність інформації в медійному полі щодо якості наявних вакцин та результатів проведених клінічних досліджень на їх ефективність.
Усі ці виклики поєднані з недостатньою кількістю тестувань медиків – через відсутність нормативних актів та сучасного лабораторного обладнання для швидкої організації тестування безпосередньо у лікарнях.
Насправді, кожен із нас може покращити ситуацію з поширенням Ковіду, допомогти медикам, які стоять на передовій. Щоразу, коли ми з вами носимо маску, уникаємо скупчень народу і багатолюдних подій, бережемо себе і своїх рідних – ми робимо свій особистий вклад у зміцнення здоров’я наших земляків, вберігаємо їх усіх від небезпеки!
Ситуацію, що склалася в медицині нашої області щодо розповсюдження Ковіду, потрібно контролювати і діяти на випередження. Пріоритетом має бути ЗДОРОВ’Я кожного нашого мешканця, адже за кожним запізнілим рішенням і зволіканням у боротьбі з Ковідом – десятки смертей наших земляків!
Бережіть себе!
До теми
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
До цієї новини немає коментарів