«Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка

Андрій Кречко, водій групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Аварійно-рятувального загону спецпризначення про війну зблизька та інтуїцію, що рятує життя.
«Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться. Я зрозумів це, коли вперше рушив у відрядження на Схід України», – розпочинає свою історію Андрій.
На деокупованих територіях і поблизу лінії фронту важка інженерна техніка стає життєво необхідною, так само як і люди, які вміють на ній працювати. Від кранів-маніпуляторів до екскаваторів і бульдозерів – кожна машина працює для допомоги людям: розбирає завали після обстрілів, здійснює інші інженерні та допоміжні роботи, що потрібні для покращення обороноздатності нашої держави. І за кермом цих машин – такі як Андрій. Ті, хто обрав рятувальну місію замість комфортного життя.
«Чи було мені страшно? Звісно, але це природно. Страх супроводжував мене весь перший тиждень. Але з часом з’являється особливе відчуття – загострене сприйняття звуків і якась підсвідомість, інтуїція. Вона одного разу врятувала мене й моїх колег від загибелі: під час робіт якесь чуття змусило нас піти сховатися, хоча сигналу тривоги не було і ми буденно виконували свою роботу. Але це було правильне рішення - недалеко від нас прилетіло, тож якби ми й далі працювали …. краще про це не думати» - згадує рятувальник.
Четверта ротація, завершена в листопаді, стала для Андрія найнебезпечнішою. Роботи велися у безпосередній близькості до лінії фронту, а з боку ворога проявлялася неабияка активність: артобстріли, загроза КАБів, дрони.
«Того вечора ми завершили ділянку робіт і рушили назад. Сутеніло. Я помітив, що нас супроводжує ворожий дрон, і я в той момент подумав про полювання. Але замість дичини у ворога – люди. На щастя, ми встигли покинути зону удару, усе обійшлося», – згадує Андрій про той небезпечний день.
Для Андрія головною мотивацією залишається його родина. «Коли я обіймаю свою маленьку донечку, розумію, заради чого все це. Ми повинні вистояти. Ми повинні перемогти. Бо навіть без зброї кожен із нас може наблизити мир»
До теми
- «Я порадив сусіду, котрий ховається дома, навчити поводженню зі зброєю своїх дітей. Бо якщо воювати не хоче він, тоді доведеться їм…» - воїн 128-ї бригади
- Від спецефектів у кіно до виробництва вибухівки на війні. Як боєць бригади «Хижак» керує мануфактурою боєприпасів
- Амбасадор Закарпаття у Словаччині розповів, що думає про війну
- «На бойові завдання людей відправляють тільки після того, як упевняться, що вони досконало володіють технікою…» Історія Дмитра, бійця 128 бригади
- Снайпер "Сєня". Прикордонник Віктор Синько посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- «Війна – це не строкова служба, тут усе по-іншому. Небезпечно, звичайно, але в моральному, психологічному плані набагато легше…» Історія бійця 128-ї бригади
- «На Запоріжжі наша мінометна міна влетіла прямо в люк російського танка, що рухався підтримати піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади
- Снайпер, офіцер, бойовий командир ДПСУ Дмитро Полончак: "Гіршого за Бахмут пекла я не бачив. Але найгірше, що висновків ніхто не робить"
- Герої без зброї: сапер Іван Гуляш про зорі, людей, котрі чекають миру та емоції під контролем
- «Я розумів, що рано чи пізно доведеться воювати, тому сприйняв мобілізацію нормально…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Стараюся їздити на позиції тільки вночі або в погану погоду, бо моя машина – жирна ціль для ворога…» Історія Олександра, бійця 128-ї бригади
- Капелан Микола Багіров: «На війні Бога не ділять»
- Команда Eco Film Festival від Chysto.de оголосила переможців кінопремії імені Романа Жука, який загинув навесні 2022 року, захищаючи Україну
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- «Най ся журить цар Ірод, ми ся не журімо!»: як здавна колядували у селах під Говерлою
До цієї новини немає коментарів