"Бути прикладом для молодого покоління та захищати їх": історія військового 128-ї бригади Петра Мотринця

До Дня Збройних Сил України Петро Мотринець розповів Суспільному про службу на різних напрямках, про лікування тварин та про домашніх улюбленців в зонах бойових дій.
Зараз Петру 32 роки. До повномасштабного вторгнення чоловік працював ветеринаром, займався приватною практикою.
"У мене була строкова служба, рік строкової служби, а в бойових діях не було. Наразі я є ротний медик. А розпочинав як звичайний стрілець і стріляв з усього, був командиром відділення, стріляв з СПГ (станковий протитанковий гранатомет — ред.). Мій батальйон "Ведмеді" (Мотопіхотний батальйон 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади — ред.), то 4-й батальйон", — розповідає військовий.
У перші дні повномасштабного вторгнення чоловік пішов у військкомат і його направили в Мукачівську ТРО.
"Я там десь тиждень посидів. Я знову пішов у військкомат і сказав, що я хочу у 128-му. Ввечері нам видали зброю, навіть форми на всіх не вистачило. Три доби в дорозі були, бо лиш вночі їхали. Із потяга в окопи. Я брав участь у боях на Херсонському, Запорізькому, Донецькому напрямках", — згадує Петро Мотринець.
Військовий розповів про походження свого позивного "Хірург": "Це прізвисько, я отримав ще в школі. Тварин я люблю з дитинства. У мене було багато тварин, я лікував їх. Це ще десь у класі 8 або 9 мені мої однокласники сказали: "О, та ти хірург". Так лишилося і на строковій службі. І сюди я вже приїхав з готовим позивним".
Окрім людей, медик допомагав ще і пораненим тваринам, яких місцеві жителі залишали, тікаючи із зони бойових дій.
"Бельгійська вівчарка, позивний "Кіл"— такий вбився вбивць, що ми навіть пост не виставляли, він сам нас охороняв. Ми в посадці спали і не було ні окопів, ні бліндажів, просто в посадці. Тут нас обстріляли касетними боєприпасами, він лежав на мені і прийняв всі осколки. Мені нічого, а він загинув. Другий — це вже такий непосида. Порада — джек-рассел. Позивний "Зефірка", тому що він білий. Його отруїли місцеві "ждуни". Собака дуже позитивний. Його знав весь батальйон. Завів собі Чихуахуа, позивний "Дракон", — згадує про військовий про своїх улюбленців.
Петро Мотринець каже, що війна кардинально змінила його життя.
"Я тут зустрів дуже багато людей, на яких можна покластися, які не обдурять. Одружився, жінку знайшов. Перша моя відпустка, це через рік, може й більше, я приїхав додому. Я це не планував, але вирішив, що не знаю, коли приїду, чи приїду, то треба одружуватися", — додає чоловік.
"Моя жінка, мої племінники. Я не хочу, щоб вони бачили те, що я бачу, щоб вони ховалися від обстрілів. В основному це мене тримає. Бути прикладом для молодого покоління, показувати на своєму прикладі, як треба робити, захищати їх та якось пробувати робити нашу країну кращою", — підсумововує Петро Мотринець.
До теми
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Із вівторка почав курсувати щотижневий безкоштовний евакуаційний рейс потяга № 45 за маршрутом "Суми – Ужгород"
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- Звільнений з полону Максим Буткевич: “Я бачив, що таке «рускій мір» зсередини… Це справжній Мордор у плані цінностей і свободи”
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
До цієї новини немає коментарів