«Найгірше, що може статися з бійцем на нулі – паніка. Тому якщо хочеш вижити, залишай емоції десь далеко і поводься адекватно…» Історія бійця 128-ї бригади

Вів бої за Донецький аеропорт і стільки разів міг загинути, що товариші дали йому позивний Маклауд (за персонажем голлівудського фільму «Горець», котрий вважався безсмертним і міг загинути, тільки якщо йому відрубали голову). Зараз це один із найдосвідченіших піхотинців у підрозділі, він завжди там, де найгарячіше. Андрію 48 років, він із Тячівщини (Закарпаття) й понад 20 років, аж до 2013-го, пропрацював заробітчанином у Москві.

– Я розбудовував центр Москви в межах Садового кільця, мав свою бригаду, – каже Маклауд. – Ресторани, готелі, інші серйозні об’єкти. Центр Москви знаю напам’ять, скоріше в Мукачеві можу загубитися, ніж там. А в Підмосков’ї будував дачі різним знаменитостям – обом Газмановим (батьку й сину), Шуфутинському… Галкіну ремонтували дерев’яну терасу в Грязях (так село називається), Кларі Лучко – актрисі, що грала Клавдію з циганом Будулаєм, теж ремонтували дачу. Якби тоді знав, що будемо з Росією воювати, замінував би Садове кільце, щоб тільки натиснути кнопку – і все! – сміється Маклауд.

У 2014-му Андрій разом із волонтерами поїхав на Донеччину й там записався у 81 бригаду, сходу став працювати з АГС (автоматичний станковий гранатомет).

– Гіві тоді стояв зліва від нас, а Моторола справа (ватажки бойовиків «лднр», згодом ліквідовані українськими спецпідрозділами). Крили нас перехресним вогнем – один танчиками, інший гаубицями. Вогонь суцільний, а я бігаю зі своїм гранатометом поміж вибухами. Тоді мене й прозвали Маклаудом.

Під час боїв за Ясинувату Маклауд отримав важке поранення – міна вибухнула за три метри від нього.

– У мене влетіли 16 осколків – від бетону, асфальту, а також металевих, від самої міни. Один 17 сантиметрів пройшов по тілу й застряг, він досі в мені. Фонтан крові тоді бризнув вище голови, погано стало. Але я вижив, видряпався. Відтоді права рука погано працює і бронік важко носити…

У 2016 році Маклауд демобілізувався, створив невелику будівельну бригаду й заробляв у себе вдома на Тячівщині. А 24 лютого 2022 року з самого ранку пішов у військкомат. Хотів повернутися в попередню частину, яка перебувала на Донеччині. Однак добратися туди було неможливо, тому пішов у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Як досвідчений піхотинець Андрій завжди там, де найважче. Він знає, як поводитися в складних ситуаціях, ніколи не втрачає самовладання.

– Найгірше, що може статися з бійцем на нулі – паніка. Я знаю це ще з 2014 року. Тому якщо хочеш вижити, залишай емоції десь далеко і поводься адекватно, холоднокровно. На мене недавно російський дрон вилетів на позиціях. Був уже метрів за 10 на підльоті але я встиг його розстріляти з АК. Дрон підкинуло, він упав за зруйнованою хатою й підпалив поле сухої трави. Хлопці потім казали, що мені треба дробовика для розстрілу дронів виділити. Чи подобається мені тут? Та я давно міг списатися за станом здоров’я. Але не хочу. Як кинути хлопців? Та й маю заплатити давній борг – дуже багато працював у Москві, розбудовував її. І тепер маю відпрацювати тут, – сміється Маклауд.

  Надіслати другу