«Йде війна, тому я мушу бути тут – про переведення в тил чи звільнення не думаю…» Історії з фронту від 128 бригади

Після демобілізації він повернувся до цивільного життя, працював біля Києва. А на другий день повномасштабки зібрав речі й виїхав у свій підрозділ 128 ОГШБр, навіть не заходив у військкомат. 27 лютого 2022р. штурмовик був уже на передових позиціях і стримував ворога за Оріховим на Запорізькому напрямку.

– Між АТО-ООС і повномасштабною війною разюча різниця, – вважає Руслан. – Тоді росіяни не застосовували авіацію, їхня артилерія працювала неприцільно – по квадратах, проти нас стояли не такі потужні сили. Зараз визначальну роль відіграють дрони, які дають точні розвідувальні дані, коригують вогонь, полюють на піхоту й техніку.

У складі свого підрозділу Руслан пройшов найгарячіші напрямки, отримав кілька контузій і поранень. І щоразу після лікування повертався назад.

– На Херсонщині ми штурмували ворожі посадки й зачищали населені пункти. Після прориву лінії оборони росіяни здебільшого тікали, але часто доводилося вести й ближні бої, на відстані 30-40 метрів. Під час одного штурму нашу «мотолигу» (гусеничний броньований тягач) обстріляли, мене відкинуло на дорогу – отримав контузію й травму спини. Після лікування повернувся в підрозділ і знову потрапив під обстріл. Осколок влетів у голову, але на щастя, зачепив тільки дотично, тому обійшлося без важких наслідків… Бахмутський напрямок я пройшов без поранень, хоча дуже важко було – і фізично, й морально. А під час звільнення сіл на Запоріжжі знову «заробив» контузію. Росіяни за будь-яку ціну намагалися втримати територію, проти нас працювало все – арта, танки, дрони… Кілька людей із мого відділення загинули, але ми виконали бойове завдання.

Дома, на Хмельниччині, Руслана чекають дружина з донькою.

– Звичайно, вони б хотіли, щоб я повернувся й далі жив цивільним, спокійним життям. Але я не можу – йде війна, тому мушу бути тут. Відчуваю, що стомився, сили вже не ті, що два роки тому. Хочеться відпочити, однак про переведення в тиловий підрозділ чи відшукування причин для звільнення, не думаю. Треба виконувати свою роботу разом із товаришами. Мої рідні з розумінням до цього ставляться…