Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»

«Спочатку була медицина. Я закінчила Берегівське медичне училище й працювала у міській лікарні. Запропонували піти в окрему медичну роту і я без вагань погодилася. Тож із 2002 по 2006 рік я була в ЗСУ. Під час служби здобула вищу юридичну освіту. Вирішила змінити одну форму на іншу та пішла працювати у правоохоронні органи.
Передовсім завжди було бажання допомагати людям. Не важливо – чи в медицині, чи в поліції. Коли в 2014-му почалася війна, постало питання формування зведених загонів на Схід і потрібні були медики, я на шикуванні запитала про таку можливість. Наступного дня мені сказали, що я в складі загону. Пройшла навчання і – ми поїхали. Усвідомлення про те, куди ж я їду, не було до моменту, коли побачила перші зруйновані будинки. Було некомфортно, але страху не було. На другий день, коли вже були на позиціях і стався перший приліт, промайнула думка «тебе сюди ніхто не посилав, ти сама вирішила». Тоді прилетіло все. Була в Артемівську, якому згодом повернули назву Бахмут, далі Дебальцеве, Часів Яр… У містах, яких зараз, на жаль, уже нема».
«Медик має бути холоднокровним. Робити свою роботу не задумуючись, що буде далі. Потрібно працювати швидко. Саме перші хвилини після поранення надзвичайно важливі. Якщо все зроблено правильно, це – врятоване життя. Велику роль грає час. Порівняючи з цивільним життям, де все сплановано, навіть під час операції все йде за планом, тут у тебе нема чіткого плану і від твого рішення залежить життя людини».
«На деякий час припинила службу, вийшла на пенсію за вислугою років, працювала у приватній структурі. Але було передчуття, що щось станеться. Пам’ятаю, як 22.02.22 спілкувалися зі своїми колишніми колегами й було тільки одне питання: «Чи йдемо всі разом, чи у когось, скажемо так, інше бачення?..». О 8-ій годині ранку 24 лютого ми всі були у “військкоматі”».
«У чому полягає робота на посаді бойового медика у роті охорони ОТЦК та СП? У 2022-му році найпершим завданням було навчити молодих хлопців і дівчат правильно надавати першу домедичну допомогу – в першу чергу собі…
Знаєте, були різні хлопці. Одні: «а я це знаю», «а я це бачив», «нічого складного». А були такі, які підходять і «Покажи ще раз! Чи добре? Чи правильно? Чи вклався в час?».
І коли загинув з нашої роти Женя Мелечинський… (у голосі Галини відчувається тремтіння). Пригадую: він ходив за мною постійно: «Подивися чи добре, покажи як на руку, покажи як на стегно, як ту наліпку ліпити, що ще має бути, чи все є в аптечці?». Кажу: «Женю, у тебе все є і ти все вмієш. Ти можеш йти інструктором і вчити людей!». І коли я почула, що він загинув… Як той, хто міг врятувати інші життя, і в навчанні був кращим з кращих?..».
«У нас в роті хлопці, які повернулися з бойових дій. Повірте, я як медик скажу – була би рада, коли би у роті були всі здорові. Але… Коли говорять, що у нас служать «мамчині синочки» – це брехня.
Коли хлопці вертаються з передової, з ними дуже важко, але потрібно спілкуватися. А якщо враховувати, скільки хлопців зараз повертаються з контузіями... Цих людей треба чути. Буває у людини стрес, чимось схвильована, а ми поспілкувалися, попили каву і – легше стає. Інколи буває, що й в другій годині ночі йдемо спілкуємося. Навіть нема конкретної теми. Часом хлопець розповідає настільки особисті речі, впевнена, що ані мамі, ані дружині не розкажуть про все те, що вони пережили. З одного боку не хочуть їх травмувати, зрозуміло, але такі емоції треба проговорювати. А щоб їх проговорити, потрібно мати з ким.
Коли ти спілкуєшся з людиною, то вона відчуває від тебе якійсь позитив, а потім, коли ти сама прокручуєш в собі ці емоції, ту розповідь, інколи стає так нестримно страшно… Намагаєшся пережити разом з хлопцем ці розповіді. Але важливо не жаліти. Інша справа, що треба їх навчити, як жити і давати раду цим емоціям, але – ніколи не шкодувати. Вони герої».
Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП
До теми
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
До цієї новини немає коментарів