«Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»

До російського вторгнення він не мав армійського досвіду, а працював на виробництві металопластикових вікон, непогано заробляв і виховував двох малолітніх дітей. Однак у перші ж дні повномасштабки пішов у військкомат. Якийсь час служив у одній військовій частині, відтак перевівся в 128 ОГШБр.

– Я мусив піти в ЗСУ, не зміг би сидіти вдома й спостерігати за цим збоку, психологічно не витримав би, – каже Володимир. – Тоді, в перші дні, разом зі мною пішло багато хлопців із нашого села на Яворівщині. На жаль, більшість із них загинули…

Нещодавно штурмовий підрозділ Володимира вивели із одного з найбільш гарячих напрямків на Запоріжжі, де бригада тримає оборону.

– Наші позиції були в посадці збоку від села, яке постійно штурмували росіяни. Штурми, як правило, починалися вночі, перед світанком, ворог використовував БМП й танки, а також допоміжну техніку, в тому числі квадроцикли. І дуже багато дронів – зі скидами й FPV. Ми закріпилися в щілинах і норах, наше завдання – спостерігати за ворогом і за необхідності підключатися до бою, допомагати суміжним підрозділам. Там місяцями тривали дуже жорсткі бої, місцевість неодноразово переходила з рук в руки, довкола валялися загиблі. Здебільшого вороги, наших полеглих евакуювали, як тільки з’являлася найменша можливість. Поруч із моєю норою валявся загиблий росіянин, трохи далі ще кілька. Вони мали хороше оснащення і зброю, іноді краще за наше…

Село, яке обороняли бійці 128 ОГШБр, визволили влітку минулого року, а тепер росіяни намагалися знову повернути його під свій контроль.

– Великим мінусом для нас стало те, що одразу після визволення не були викопані надійні укріплення, – вважає Володимир. – Усе-таки перечекати обстріл у норі чи ховатися в бліндажі (який зараз неможливо викопати під постійним вогнем) – то велика різниця. А плюсом стала хороша робота наших безпілотників. Які й попереджали про наближення ворога, і самі ефективно працювали по ньому зі скидів чи FPV. Ми виконали своє завдання – не дозволили ворогу відвоювати позиції. Чи важко в піхотному підрозділі? Звичайно, важко. І не тільки фізично. Важко психологічно, що діти ростуть без тебе. І їм теж… Але я добровільно пішов у ЗСУ, це був мій вибір. Я тут у першу чергу для того, щоб мої діти не воювали й не бачили, що таке війна.