«У мене стара машина, 1968 року випуску. Але я завантажую в неї 20 – 30 снарядів і вперед – на бойові позиції!..» Історії з фронту від 128 бригади

Задовго до війни Михайло керував тракторною бригадою, звідси й позивний – Бригадир.
– Як тільки почалася повномасштабка, я відвіз внуків у безпечне місце й одразу пішов у військкомат, – каже Михайло. – І попросився в свою 128 ОГШБр. Тут багато старих знайомих, ми звикли один до одного.
Бригадир служить водієм – доставляє хлопцям на вогневі позиції боєприпаси, спорядження, колоди для будівництва укріплень, харчі… Їздить на самий передок у сіру частину доби перед світанком або в сутінках – так менша ймовірність, що побачить ворог.
– У мене легендарна машина – радянський ГАЗ-69, випущений у 1968 році, – розповідає Бригадир. – Вона старша за мене, хоча мені вже 52. На початку повномасштабки цього «козлика» для мене купила донька. Він модернізований – має дизельний двигун від Фольксвагена й 5-ступінчату механічну коробку від БМВ. З одного боку машина морально застаріла, але з іншого – в неї високий кліренс, тому вона проїжджає й там, де сучасні позашляховики сідають на вісь. Завантажую 20 – 30 снарядів і вперед. На ній набагато краще, ніж на «КрАЗі» чи «Уралі», тому що великі вантажівки зразу накривають вогнем – це жирна ціль. На моєму «козлику» теж небезпечно, за будь-якою машиною полюють ворожі fpv-дрони. Та й артилерійські прильоти часто – снаряди й міни, бувало, вибухали за 100 – 200 метрів. Але поки Бог милував…
Бригадир їздить на бойові позиції сам, без напарника, бо вважає, що чим менше людей, тим менший ризик. А від ворожих дронів має в машині портативний РЕБ (пристрій для радіоелектронної боротьби).
– Бійці на позиціях радіють, коли бачать мене, – продовжує Бригадир. – Кажуть: «О, справжній водій приїхав –привезе все, що треба!» Якщо мене просять купити сигарети чи щось інше, обов’язково привезу. Хлопці задоволені, а я стараюся…
Після війни Михайло повернеться додому й продовжить працювати на фермерському господарстві.
– Тут непросто, але треба воювати – іншого вибору немає. А потім знову сяду за комбайн. У нас хороша американська техніка, комбайн по GPS їздить. Усе молотить – кукурудзу, сонях, ячмінь. Повернемося до мирної праці, будемо вирощувати сільськогосподарську продукцію…
До теми
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- “Спостерігаємо значне збільшення заяв від вступників” – ректор УжНУ Володимир Смоланка про проміжні результати вступної кампанії 2025
- “Пам’ятайте, що за кожним ветераном чи ветеранкою стоїть унікальний і складний досвід ”, - психологиня Людмила Балецька
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- «Відвертість» Михайла Дороговича: відомий фотограф презентував перше видання своїх робіт
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- Герої без зброї: начальник караулу Володимир Штимак про дитячу мрію, яка здійснилась, та виїзди на межі життя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- Станцювати чардаш, побачити клявзи й потрапити під полонинську грозу. Туристична подорож Закарпаттям століття тому
До цієї новини немає коментарів