«Із трьох пострілів своєї гармати ми знищили ворожий «Ураган» на ходу…» Історії з фронту від 128-ї бригади

Микола – командир гармати артилерійського підрозділу 128 ОГШБр. Йому 25 років, 5 із яких він віддав ЗСУ. Попередній контракт мав закінчитися 25 лютого 2022 року, однак через початок повномасштабки відпочити так і не вдалося.

З перших днів війни артилерійський підрозділ перебуває в найгарячіших точках – далекобійні гармати б’ють росіян і часто самі потрапляють під ворожий вогонь.

– Усе залежить від позиції та інтенсивності вогню, – каже Микола. – Якщо знаходимося відносно близько до ворога, то через 5-6 пострілів приходить відповідь. Ми ховаємося в укриття, а потім знову відкриваємо вогонь, і знову приходить відповідь. На одній із попередніх позицій земля навколо нагадувала місячну поверхню – все в кратерах. Але ніхто з наших не постраждав. Тому що гармата була добре окопана і укріплена колодами. Один із ворожих снарядів вибухнув за 30 метрів і нічого – всі осколки взяло на себе дерев’яне укріплення. Правда, кожен постріл із нашої 152-міліметрової гармати сам по собі є мікроконтузією для артилеристів…

Розрахунок гармати Миколи має багато ефективних влучань на різних напрямках бойових дій.

– Аеророзвідники дали координати на російську техніку, що стояла замаскована в посадці, – згадує командир. – До неї було 9 кілометрів. У результаті нашого вогню – два прямі влучення в БТР, одне – у вантажівку, ще одне в позашляховик. На іншій позиції ми прикривали штурмові дії піхоти й почули вогонь ворожої реактивної системи залпового вогню «Ураган». Снаряди з касетними боєприпасами полетіли через нас на сусідів. «Ураган» засікли, і нам зразу дали команду до бою. Поки ми готували гармату, росіяни встигли випустити ще один залп. Ми навелися й зробили один постріл, затим великий доворот (значить, ворог почав тікати) і ще один. Потім знову доворот – і третій постріл. Після цього надійшла команда припинити вогонь. Ми спочатку подумали, що ворог зумів утекти, але командир повідомив по рації: «Ви влучили на ходу – молодці!»

Микола родом із Рахова, що на Закарпатті, вдома його чекають рідні.

– Рахів – найвисокогірніший районний центр України, – каже артилерист. – А я ще й живу на вулиці, яка веде до амфітеатру й має найбільший перепад висоти в Україні. Вона починається в центрі міста і йде прямо в гори, перепад висоти – близько 700 метрів. Неймовірна краса! Тут мені не вистачає гір, тому коли вдається приїхати додому, при виді місцевих краєвидів мало сльози не навертаються. Ностальгія… Що допомагає триматися? У нас дуже хороший колектив, ми завжди на позитиві. А ще підтримка рідних – вона нагадує, за що ми воюємо…