В Ужгороді відкрили фотовиставку «Переселенці на Закарпатті: життя без стереотипів»

До кожної світлини – короткі розповіді про внутрішньо переміщених осіб, які зараз проживають в Ужгороді чи області, те, чим займаються на новому місці, як жили до війни, їхні мрії та сподівання. Очільниця Ужгородського пресклубу Ірина Бреза розповіла про роботу над проєктом, який, зокрема, здійснювали за підтримки Посольства США в Україні, співпрацю з Ужгородською міськрадою, написання історій до світлин.
За словами організаторів, тут – відповіді, як це бути мігрантом усередині своєї країни, як кардинально змінювати життя, звикати до іншого темпу, розпочинати власну справу чи шукати роботу, знаходити нових друзів, «пускати коріння» чи «сидіти на валізах».
Заступник Ужгородського міського голови Василь Гомонай подякував організаторам і фотографам за реалізацію такої потрібної ініціативи, наголосив на важливості готовності людей розповісти свою власну історію. Згадували під час заходу ситуацію в місті після 24 лютого, наплив людей, які шукали тут прихистку, забезпечення їх речами першої необхідності, згуртованість усіх ужгородців, які працювали, як один механізм.
У відкритті виставки також взяли участь начальниця управління у справах культури, молоді і спорту Ужгородської міської ради Алла Чернобук, її заступниця Ольга Василиндра, журналісти, фотографи, герої фоторобіт, перехожі.
Невдовзі фотовиставку планують презентувати в інших містах Закарпаття.
Ужгородська міська рада
До теми
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- Інклюзивна кав’ярня “Янгол” святкує першу річницю: з якими викликами зіштовхнулися в роботі
- З пензлем і фотоапаратом, або Верховина в об’єктиві художника Андрія Коцки
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- Василь Мирявчик: «Я би хотів, щоб люди були добрішими до людей із інвалідністю»
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів