"Відчув поклик серця". Історія закарпатського священника, який став капеланом 128-ї бригади
Мукачівський священник Андрій Алексеєв, а зараз капелан 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, розповів журналістам Суспільного про те, як вирішив стати капеланом, як саме допомагає і підтримує військових на фронті.
— Чому вирішили стати капеланом Закарпатської 128-ї бригади?
— Щоб кимось бути у житті, важливо відчувати покликання, це стосується всіх сфер діяльності людини. Чи ти лікар, медсестра, поліцейський або капелан. Вирішив стати капеланом, бо відчув покликання серця для роботи з військовими. У бригаді була вільна посада капелана, мені запропонували і так з квітня 2019-го року я працюю в 128-й бригаді.
— Як підтримуєте військових, які зараз знаходяться на передовій?
— Відколи почалося повномасштабне вторгнення 24 лютого, з того часу бував неодноразово з нашими захисниками, там де вони були, на сході і півдні нашої країни. Насамперед підтримую їх молитовно. Прошу в Господа за мир і за те, щоб воїни живими і здоровими повернулися до своїх сімей і родин. Стараюся їх підтримати морально, бо знаю як їм важко бути далеко від сім'ї, роботи та після бойових завдань. Завжди маю для них різну релігійну атрибутику — хрестики, вервиці, медалики, образки, молитовники. Для воїна важливо, що про нього пам'ятають не тільки рідні і побратими, а й церква в особі капелана. Допомагаємо їм різними необхідними речами: бронежилетами, ліками, побутовою хімією, їжею, транспортом.
— Як ваші рідні та близькі сприйняли те, що ви стали капеланом 128-ї бригади?
— Рідні поставилися до мого вибору з розумінням і підтримали мене у цьому. І я дякую їм за це. Хоча побоювання і переживання у них присутні. І це нормально. Але я знаю, що якщо ти з Богом, то нічого боятися.
"Хлопці хоч і змучені, але нескорені"
— Чи важко вам підтримувати моральний дух військових і як саме ви це робите?
— Коли я з хлопцями на підрозділах, то намагаюся їх завжди потішити і підтримати через молитву, службу Божу або приватну розмову. Дивлячись на наших захисників, поділяю їхню стійкість і мужність. Бо вони пройшли і проходять "пекло війни" та залишаються мужніми і сміливими. Це справді герої цього часу. Вже скоро рік як триває повномасштабне вторгнення, хлопці хоч і змучені, але нескорені, бо вони стоять за правду, за свої сім'ї, родини і за нас, які є в тилу. Ми повинні цінувати і дякувати їм за це. І молити Бога про перемогу над ворогом і за наших захисників, щоб були стійкими і мужніми. Є гарна одна молитва за військових, де є слова: "Боже, нехай буде завтра і нехай буде мирний світанок, а на його сторожі нехай вірно стоїть відважний захисник України — український воїн. Амінь".
— Як військові ставляться до капеланів і чи змінилася їхня думка після початку повномаштабної війни?
— Капелани на війнах були завжди. Перша згадка про капелана — це був св. Мартин Турський, який, їдучи на коні, поділився своєю накидкою, яка звалася "капела", з бідним перехожим. Починаючи з 2014 року, відколи почалася війна з Росією, капелани є з військовими. І військові у більшості є лише за, щоб були капелани. Бо головне гасло капелана — "бути поруч". Не тільки на місцях постійної дислокації, але й тоді, коли йдуть бойові дії, як зараз у нашій державі.
-->
До теми
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- Закарпатський нацгвардієць - про оборону Харкова у перші дні війни, бої з вагнерівцями під Бахмутом і знешкодження російських диверсантів
До цієї новини немає коментарів