"Відчув поклик серця". Історія закарпатського священника, який став капеланом 128-ї бригади

Мукачівський священник Андрій Алексеєв, а зараз капелан 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, розповів журналістам Суспільного про те, як вирішив стати капеланом, як саме допомагає і підтримує військових на фронті.

— Чому вирішили стати капеланом Закарпатської 128-ї бригади?

— Щоб кимось бути у житті, важливо відчувати покликання, це стосується всіх сфер діяльності людини. Чи ти лікар, медсестра, поліцейський або капелан. Вирішив стати капеланом, бо відчув покликання серця для роботи з військовими. У бригаді була вільна посада капелана, мені запропонували і так з квітня 2019-го року я працюю в 128-й бригаді.

— Як підтримуєте військових, які зараз знаходяться на передовій?

— Відколи почалося повномасштабне вторгнення 24 лютого, з того часу бував неодноразово з нашими захисниками, там де вони були, на сході і півдні нашої країни. Насамперед підтримую їх молитовно. Прошу в Господа за мир і за те, щоб воїни живими і здоровими повернулися до своїх сімей і родин. Стараюся їх підтримати морально, бо знаю як їм важко бути далеко від сім'ї, роботи та після бойових завдань. Завжди маю для них різну релігійну атрибутику — хрестики, вервиці, медалики, образки, молитовники. Для воїна важливо, що про нього пам'ятають не тільки рідні і побратими, а й церква в особі капелана. Допомагаємо їм різними необхідними речами: бронежилетами, ліками, побутовою хімією, їжею, транспортом.

— Як ваші рідні та близькі сприйняли те, що ви стали капеланом 128-ї бригади?

— Рідні поставилися до мого вибору з розумінням і підтримали мене у цьому. І я дякую їм за це. Хоча побоювання і переживання у них присутні. І це нормально. Але я знаю, що якщо ти з Богом, то нічого боятися.

"Хлопці хоч і змучені, але нескорені"

— Чи важко вам підтримувати моральний дух військових і як саме ви це робите?

— Коли я з хлопцями на підрозділах, то намагаюся їх завжди потішити і підтримати через молитву, службу Божу або приватну розмову. Дивлячись на наших захисників, поділяю їхню стійкість і мужність. Бо вони пройшли і проходять "пекло війни" та залишаються мужніми і сміливими. Це справді герої цього часу. Вже скоро рік як триває повномасштабне вторгнення, хлопці хоч і змучені, але нескорені, бо вони стоять за правду, за свої сім'ї, родини і за нас, які є в тилу. Ми повинні цінувати і дякувати їм за це. І молити Бога про перемогу над ворогом і за наших захисників, щоб були стійкими і мужніми. Є гарна одна молитва за військових, де є слова: "Боже, нехай буде завтра і нехай буде мирний світанок, а на його сторожі нехай вірно стоїть відважний захисник України — український воїн. Амінь".

— Як військові ставляться до капеланів і чи змінилася їхня думка після початку повномаштабної війни?

— Капелани на війнах були завжди. Перша згадка про капелана — це був св. Мартин Турський, який, їдучи на коні, поділився своєю накидкою, яка звалася "капела", з бідним перехожим. Починаючи з 2014 року, відколи почалася війна з Росією, капелани є з військовими. І військові у більшості є лише за, щоб були капелани. Бо головне гасло капелана — "бути поруч". Не тільки на місцях постійної дислокації, але й тоді, коли йдуть бойові дії, як зараз у нашій державі.