«Мені довелося добиратися за пораненим 7 кілометрів у спорядженні вагою понад 30 кілограмів…», - бойовий медик Сергій

"Мене не хотіли брати в армію через відсутність бойового й армійського досвіду. Нарешті після наполягань запропонували стати бойовим медиком, і я погодився. А після посиленої медичної підготовки потрапив у 128 бригаду. Спочатку командири не відпускали на бойові виїзди, казали – молодий, зелений, ще навоюєшся. Я був у медпункті, до нас довозили поранених, котрих я супроводжував до госпіталю. Але затим ми поміняли позицію – наші підрозділи відкинули росіяни, просунулися вперед і мені дозволили бойові виїзди. За останні кілька днів на нашій ділянці було п’ятеро поранених – бійці, просуваючись вперед, підривалися на ворожих мінах. Троє хлопців отримали легкі й середні поранення – їм трохи посікло осколками ноги, руки й тулуби, дехто навіть самостійно вийшов у безпечне місце. А двоє були у важкому стані, їм відірвало по нозі.
Коли надійшов перший виклик, ми з головним сержантом добиралися на місце сім кілометрів. При тому, що мій бронежилет важить 16, а медичний рюкзак – 15 кілограмів. Важкопораненому хлопці наклали джгут, але нога все ще кровоточила, тому мені довелося накласти ще один – вище. Поки з гілок майстрували носилки, я зупинив кровотечу, вколов знеболююче й допоміг іншому пораненому. Затим обох понесли кілька кілометрів до машини. По дорозі важкий поранений періодично непритомнів, і щоб приводити його до тями, я говорив із ним, стискав руку, не давав заплющувати очі. Потім обох забрала машина й доставила в госпіталь. Важчому пораненому довелося ампутувати стопу, але він залишився живий – це головне. Наступного дня ситуація повторилася – знову двоє поранених, у одного з яких міною відірвало стопу. Той, що важчий, був при свідомості, він говорив і поводився адекватно, просто кричав, що дуже боляче. Їх теж доставили в госпіталь. Усі п’ятеро поранених вижили. Я потім аналізував свої дії і хоча як правило самокритичний до себе, вважаю, що зробив усе правильно.
Дома, на Кіровоградщині, мене дуже чекають рідні й близькі. Усім нам хочеться якнайшвидше повернутися, але повернемося додому після перемоги!"
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада - Закарпатський легіон
Фото - Суспільне Закарпаття
До теми
- Штурмовик із Руських Комарівців. Сержант Тарас Гурніш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- Герої без зброї: психологиня ДСНС Закарпаття Каріна Фаньо про світло у темряві, важливість професії і силу бути поруч
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- Таємниця Клари Буткаї: камінь в Ужгородському замку зберігає зворушливу історію XVII століття
- Рятувальник Олександр Брайловський про те, як не зламатися там, де світ валиться під ногами
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
До цієї новини немає коментарів