Чіріклі: Чому перша документальна драма на сцені Закарпатського драмтеатру змушує плакати

В Ужгороді, 25 листопада, відбулася прем’єра вистави «Чіріклі», створеної за п’єсою ужгородського драматурга Олександра Гавроша. В основі її – біографічна проза сучасного ромського письменника Миколи Бурмека-Дюрі, який через свою скромність і хвилювання не прийшов на прем’єру історії свого життя на сцені Закарпатського драмтеатру. Це драма про долю матері й сина, їх взаємини і непросте життя ромської спільноти, яку презентували у жанрі моновистави – коли один актор, або акторка утримують увагу глядача весь час, – пише Varosh.

«Моновистава – найскладніший жанр, який вимагає особливих зусиль і здібностей, особливого проникнення у себе і навколишній світ. Це великий виклик. Але тільки через нові виклики можливий подальший розвиток. Можна грати велику роль у виставі, але, коли тебе підмінюють, підтримують, розділяють відповідальність – це одне. А тут – вся ноша на тобі», – зазначив Анатолій Канцедайло, заслужений діяч мистецтв України, режисер-постановник вистави.

Ця вистава – це документальна драма. Жінка – у центрі історії. «У мене дві молодші сестри і я все життя їх виховував і поблажливо ставився до них. Це відношення перейшло і на все жіноцтво. Але життя відкрило мені очі і я усвідомив жіночу місію. Жінка – мати, жінка ближче до сім’ї, вона – ВОНА! За героїнею нашої вистави – не тільки складність всього життя, а й те, як вона, всупереч всьому, шукає позитив і пам’ятає кожну дрібничку доброти. Ця жінка – уособлення Вселенської матері. І вже не має значення, якої вона нації, вона народжує і дає життя», – додав режисер.

Головну і єдину роль у монодрамі «Чіріклі» зіграла заслужена артистка України Наталія Засухіна. Її героїню називають Чіріклі – на ромській мові це означає «пташка». Попри ліричність імені, вистава дуже нелегка. «Коли я бралася за цю роботу, не думала, що буде так складно. Адже перед тим вже успішно грала ромок на сцені. Але тут щось зовсім інше: зайда, тобто торба для речей цієї літньої циганки Чіріклі така важезна, що я ледве відриваю її від землі», – говорить пані Наталія.

Олександр Гаврош, закарпатський драматург: «Ми опублікували анонс вистави у соцмережі Facebook, його розмістили у групі «Ужгород» і там було близько 50 коментарів. Вони практично всі були негативні. Я був вражений від такої агресії, адже в моєму оточенні всі досить толерантні, а виявляється, пересічний громадянин мислить інакше. І це тільки впевнило нас у правильності і актуальності даної вистави».

Сергій Пономарьов, директор ромської програми Фонду «Відродження»: «Негативні коментарі, які ми дуже часто чуємо у бік ромів, грунтуються якраз на когнітивному викривленні та примітивному реалізмі: якщо я щось побачив на власні очі, я його якось сам собі інтерпретував, опираючись на власний досвід і знання, значить воно так і є. А ніхто при цьому не задумується про те, аби запитати самих ромів, як вони це бачать. Мало хто намагається особисто поспілкуватися з ромами, дізнатися історію, яка стоїть за поведінковими патернами і вчинками. Таких продуктів у арт-просторі, де самим ромам давали б можливість презентувати свою історію, дуже мало. Драма «Чіріклі» – унікальний продукт осмислення персонального наративу історії Миколи».

Драматизму виставі додає скрипка. Заслужений артист України Владислав Юрош підібрав до вистави ромську музику, близьку до нашого регіону. За його словами, закарпатські роми мають свої досягнення в музиці. Нещодавно навіть вийшла книжка про цих музикантів. Пан Владислав часто з ними контактував, як колеги-скрипалі. Але, останнім часом, каже, спостерігає, що скрипка перестала користуватися такою популярністю у ромів. «Колись на традиційних ромських похоронах за труною могли вигравати десятки ромських скрипалів. Тепер в Ужгороді важко знайти навіть одного», – каже Владислав.

Ця вистава відкриває нам завісу, за яку ми воліємо не зазирати, показує контекст і суть життя людини. Недосконалої. Складної. Історія рома, про якого йдеться у виставі, феноменальна. Він вивчився у школі і здобув вищу освіту. Але: «Мати освіту і вміти жити – різні речі».

Олеся Смирнова, Varosh

Фото: Карл Смутко