Вокаліст ужгородського гурту Михайло Готра: “Записую нові ідеї, коли є натхнення”

Маючи юридичну освіту та творчих друзів, Михайло розумів, що своє життя хоче поєднати з музикою. На початку 2000-х хлопці починали з “нуля”, без знання нот, але з великим бажанням робити якісні треки. А нині відомий ужгородський гурт “Подих долі”, вокалістом якого є Михайло Готра, співпрацює з найстарішим українським лейблом. Яких ще успіхів досягли на сьогодні, коли чекати на новий альбом та звідки черпають ідеї для пісень, – читайте в ексклюзивному інтерв`ю.
- Михайле, сьогодні гурт “Подих Долі” активно розвивається. А з чого починали? Чому вирішили пов`язати своє життя з музикою?
- Попередньо я познайомився з Романом Кенівим, створили гурт «Маємо назву», але це був проєкт більше для себе. Тоді з нами ще були дві дівчини, Женя і Мирослава. До речі, ми брали участь у фестивалі “Червона Рута” у 2012 році, і перемогли. У 2013 році їздили на фінал. А потім гурт “розвалився” і ми з Ромою мали інший гурт створили новий – «Етюд». Знову у 2015 році перемогли у фестивалі «Червона Рута», їздили на фінал у «Маріуполь». Роман писав тексти – вокаліст, гітарист, Антон Рабел – ударні . Їздили по фестивалях. Але з часом уже не бачили спільного майбутнього у творчості, припинили співпрацю. Із часом створили гурт “Breath Of Fate” (“Подих Долі”).
- Як навчилися грати на гітарі?
- Я самоучка, не закінчував музичну школу, нот не знав. Та і освіта у мене не творча – юридична Уже з часом зрозумів, що потрібні більші знання для заняття музикою. Багато вчився з інтернету. Ми з хлопцями-однодумцями мали одну гітару на всіх. Йшли в інтернет-клуб, брали комп`ютер і роздруковували акорди, за якими потрібно було грати. Юридичну освіту я здобував заочно, тому у 18 років пішов служити в армію. Деколи хлопці будили серед ночі: “Пішли, пограємо”. Збирались і співали, є що згадати
- Хто сьогодні грає у складі “Подиху долі”?
- Ростислав Рошик , Дмитро Павловський (сологітарист, він не на постійній основі), Юра Рудов. Ми граємо з 2016 року, тоді записали перший сингл «Згадай». Перша наша назва – “Breath Of Fate”. Але ми вирішили перекласти назву, оскільки створюємо україномовна музика, для багатьох легше бачити назву рідною мовою.
- Творчі люди часом переживають творчі кризи. Як справляєтеся з цим? Де черпаєте натхнення?
- Життя. Усе беру з життя. Творчої кризи немає, є лише моменти, коли немає ідей. Але, коли переживаю натхнення, – записую нові ідеї. Буває, що певні ідеї відкладаю, повертаюся до них через певний час, допрацьовую. І пісні “вибухають”, це круто. Це надихає працювати далі й більше.
- Розкажіть про співпрацю з “Moon Records”.
- Це наш український найстаріший лейбл. Пам`ятаю, як ще у школі купляв касети “Moon Records” відомих наших виконавців. А коли записували альбом «Подих долі», то виникла ідея скинути пісні на пошту “Moon Records”. Чесно кажучи, не було надії, що вони відпишуть, бо працюють із дуже відомими гуртами. Але, на диво, вони за декілька годин відписали, що це гідна музика, давайте підписувати контракт. До речі, нещодавно ми підписали новий котракт, нові сигнли.
- Триває робота над новим альбомом. Що готуєте для шанувальників?
- У новому альбомі буде приблизно 12 пісень, точно сказати не можу, бо ми їх ще редагуємо. Попередній альбом був більш попсовий, щоб більш широке коло слухачів його послухало, мали враження. Новий альбом трошки важчий по звучанню, в стилі метал. Ми не прив`язуємося до конкретного стилю, граємо те, що подобається. Є два треки, де ми спільно з Анатолієм Молнарем, письменником, писали тексти. Мене його вірші надихали, це мій друг. Навіть колись хотів навчити його грати на бас-гітарі, щоб він грав із нами, але мало
- Як думаєте, що вам потрібно, аби повністю реалізувати себе у творчості?
- Завжди є якісь ідеї, є до чого прагнути. Ми все робимо самі, все за наш рахунок. Це досить затратно. Щоб записати якісну музику, треба цінувати роботу студії. Якби знайшовся спонсор для гурту, то нам було б набагато легше. Бо доводиться багато працювати, щоб реалізувати себе у творчості.
Стежте за діяльністю гурту на ютуб-каналі та ФБ-сторінці.
Розмовляла Оля Богославська
До теми
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
До цієї новини немає коментарів