Ерно Вадаш і Закарпаття. Що шукав у центрі Європи один з найкращих фотографів світу
Адже де ще можна було побачити, як на зовсім невеликій території працюють, творять, навчаються, одним словом, живуть русини-українці, німці та роми, євреї зі словаками, румуни з чехами та угорцями? Де ще поєднувалось стільки ремесел, починаючи з вівчарства та виготовлення одягу, закінчуючи сплавом деревини, будівництвом дерев’яних церков та цілих житлових кварталів у стилі модерн та функціоналізм?
Саме ці особливості регіону й приваблювали як фотолюбителів, так і справжніх професіоналів фотографії зі світовими іменами. Ця історія – про Ерно Вадаша.
Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
Від банківського клерка до голови Асоціації угорських фотографів
Перш ніж непроста життєва доля заведе майбутнього генія угорської фотографії в Закарпаття, розповімо цікаві деталі з його біографії. Ерно Вадаш народився 17 грудня 1899 року в промисловому місті Надьканіжа, що в Угорщині. Перші фотографії зробив у 1918 році, на подаровану батьками камеру. Після закінчення університету працював банківським службовцем, займаючись фотографією лише як хобі. Однак, все змінюється, коли він знайомиться з Рудольфом Балогом – відомим новатором в угорському фотомистецтві. Під його впливом Вадаш опановує тонкощі цієї професії.
Невдовзі молодий талановитий фотограф здобуває першу перемогу за кордоном – у 1931 році він удостоєний премії в тисячу золотих франків за світлину “Гуси”. Конкурс організовував швейцарський журнал “Camera”.
Гуси. Vadas Ern?
Вже у 1934 році читачі журналу “Die Galerie” присуджують Вадашу премію, а Королівське фотографічне товариство нагороджує його медаллю Емерсона. У 1936 році він засновує Асоціацію сучасних угорських фотографів. А через два роки, у1938-му, до Ерно Вадаша приходить чи не найбільший успіх у фотокар’єрі – щорічний рейтинг American Photography Yearbook поставив його на п’яте місце серед 13 424 експонентів фотографічних робіт.
Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
З початком Другої світової війни для Ерно Вадаша приходить справжнє випробування. Створену ним Асоціацію фотографів забороняють, а сам фотограф опиняється в німецькому концентраційному таборі Маутгаузен, де йому дивом вдається вижити.
Наприкінці 1945 року Вадаш повертається в Угорщину, з головою віддаючись улюбленій справі. Його призначають одним з вітчизняних директорів Міжнародної асоціації аматорських фотографів, працює головним редактором журналу “FOTO”, репортером у новинному агентстві, водночас навчаючи молодь, заохочуючи її до кар’єри в області фотомистецтва.
Його учень і послідовник Рудольф Ярай напише:
“Він (Ерно Вадаш) вважав, що не варто жити, якщо не можеш працювати на повну силу“.
В післявоєнний час фотографії Ерно Вадаша публікувалися в багатьох міжнародних виданнях та перемагали у фотоконкурсах. У 1957 році його нагороджують найвищою відзнакою FIAP (Міжнародна федерація фотомистецтва), і до самої смерті, у травні 1962 року, він займав пост голови Асоціації угорських фотографів.
Ерно Вадаш і Закарпаття
Для нас особливо цінним є те, що Ерно Вадаш, один із найуспішніших і, мабуть, найвпливовіших фотографів міжвоєнного періоду в Угорщині, побував у Закарпатті, чи то пак Підкарпатській Русі, в останні роки її існування. Вадаш відвідав землі тодішнього Закарпаття у березні 1939-го, якраз після проголошення Карпатської України та окупації краю угорськими військами під командуванням Горті. Вадаш шукав та фотографував карпатську атмосферу. Настрої життя. Його цікавить фактура, яку створює світло і тінь, а також благородне життя простої людини, яка живе ізольовано, в гармонії з природою.
Значна кількість світлин з бокорашами свідчить, що на Закарпатті, серед іншого, його захоплює ремесло сплавляння лісу. Він робить динамічні світлини з плотогонами на річках Теребля та Тиса. Через два десятки років це ремесло зникне і такі світлини стануть по-справжньому історичними. Дивлячись на них, можна майже фізично уявити “адреналінове” відчуття стрімкого руху підкорювачів водної стихії – “верховинських каскадерів”.
Фото Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
Ерно Вадаша особливо ваблять Синевир, Синевирська Поляна, Ясіня – важкодоступні, майже відірвані горами села, що знаходяться на закарпатському високогір’ї. У об’єктиві його фотоапарата – людина зі своїм повсякденним життям на тлі чарівної природи, її одяг, побут, ремесла. Все це складається в майже казкові, ідилічно-романтичні картини, що характеризуються сміливими світлотіньовими ефектами. Справжня верховинська екзотика!
І справді дивовижно, як доля сприяла тому, аби Ерно Вадаш, світлини якого публікувались у журналах “National Geographic”, “Vanity Fair”, “Seven Seas”, “Harper’s Bazaar”, “Picture Post”, “Illustrated London News”, “L’Illustration” та інших, відвідав міжвоєнне Закарпаття. Його фотографії – зниклий світ для нас і про нас, з багатьма деталями для істориків, етнологів, дослідників краю.
І зроблені вони, без сумніву, геніально.
Михайло Маркович, спеціально для InfoPost
Фото: neprajz.hu
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
-->
До теми
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- Закарпатський нацгвардієць - про оборону Харкова у перші дні війни, бої з вагнерівцями під Бахмутом і знешкодження російських диверсантів
До цієї новини немає коментарів