Закарпатський художник Аттіла Коприва: «Для мене мистецтво – це релігія»
- Аттіло, пам`ятаєте своє знайомство з мистецтвом?
Знайомство з мистецтвом відбулось у 5 класі. Тоді, влітку, друзі роз`їхалися в табори, а я вдома нудьгував, поки не почав копіювати малюнки, цікаві для себе речі. І я настільки захопився цим, що літо пролетіло дуже швидко, а бажання малювати мене не покидало. До речі, один із прадідів і дідик займалися керамікою, навіть мали керамічний цех ще до Другої світової війни. Можливо, естетика, відчуття краси передалися мені генетично.
- Від копіювання робіт інших – до власних картин! У яких мистецьких напрямах Ви працюєте сьогодні?
Після закінчення Львівської академії мистецтв мене захопив пленерний живопис. Почав шукати себе в імпресіонізмі. Я дуже поважаю роботи Клода Моне, Сезанна, бо вони спонукали у ХІХ столітті до виходу з класичного академічного живопису. І Вільям Морріс, і Джон Раскін продукували естетику крізь призму філософії. Це вже вищий рівень. Бо колись поняття краси ототожнювали лише з природніми аналогіями, але кінець ХІХ століття показує зовсім нові форми вираження, які згодом переросли у абстрактне мистецтво. А з часом розвинувся і концептуалізм, що дало можливість побачити мистецтво з іншого боку, це нові можливості. Я завжди кажу своїм студентам, що у мистецтві потрібно бути собою, але разом з цим і стежити за сучасними трендами, використовувати сучасні засоби, бо лише так будемо конкурентноспроможними.
- Чим Ваші роботи вирізняються з-поміж картин інших авторів?
Чим вирізняються мої роботи… Напевно, тим, що вони мої. Я їх творю, я шукаю в деталях, цікаву форму з її чистим змістом. Як я вже казав, дуже люблю пленерний живопис, і для мене він ототожнюється з філософським підходом бачення мотиву. Фактично я формую казку. Казку, яка навколо мене є, я її для себе відкриваю, і для інших.
- Які тенденції бачите сьогодні в роботах сучасних художників?
Зараз тенденції дуже змінилися: сучасний світ диктує власні вимоги, зовсім інші тренди, які інтерпретуються нашими художниками. Чи є закарпатська школа живопису сьогодні? Це складне питання. Одні кажуть, що її вже давно немає, залишилися лише окремі митці, які працюють в різних техніках, стилях. Моя думка така: закарпатська школа живопису була описана ще в 60-х роках Островським та іншими. І я думаю, що ті тенденції, які закладалися, розвиваються й зараз, просто дещо в іншій формі. Про це ми завжди говоримо і в академії, бо для того, щоб крона дерева постійно росла, щоб дерево було здоровим, коріння потрібно постійно пильнувати: поливати, підживлювати… Я дуже часто творчий процес школи живопису порівнюю з деревом. Коріння, на мою думку, – дуже важлива річ. Якщо так склалося, що є поняття живопису закарпатської школи, то воно буде і надалі. Яким чином та крона сформується завтра – це залежить від часу, від тенденцій, від клімату, від різних чинників.
- Як сприймаєте сучасну закарпатську школу живопису?
Дуже позитивно. Адже була низка закарпатських художників, які навіть у радянський час працювали поза радянською ідеологією. Були Бедзір, Кремницька, Ерделі, Ичі Семан, Антон Шепа і їхні учні, які дуже багато увібрали з того експериментального мистецтва, з тієї філософії. Закарпатська школа живопису ніколи не була одноманітна, і зараз я її бачу такою.
- У музеї Бокшая триває Ваша ювілейна виставка, розкажіть детальніше про неї
Це звітна виставка – 72 роботи за 50 років життя. Представив ті філософські питання, які мене завжди турбували і турбують. Думаю, в пленері їх найважче інтегрувати, бо ти бачиш природній мотив, хочеш його намалювати. Але потрібно зробити більше – виразити його внутрішню складову, пропустити крізь призму свого бачення, і це треба робити в пленері. Мені так хочеться, думаю, і надалі буду так експериментувати.
- Наскільки Ви вимогливий до себе? Чи є не дописані картини?
Вимогливий. Працюю багато. Експериментую багато. Є чимало й недописаних картин, які я відкладаю, а десь через пів року знаходжу в них те, чого не бачив спершу. І тоді починаю їх формувати вже з іншим баченням.
- Які є плани на творчість? Можливо, хочете спробувати себе у нових техніках?
Планів багато. Думаю, занурюся глибше у філософські пошуки, на це у мене не завжди є час – і викладацька робота, і наукова, багато аспектів діяльності. Але, думаю, в майбутньому буде достатньо можливостей це зробити. Не буду озвучувати наперед – побачите на виставках.
- Яким бачите себе через 20 років?
Це тільки Богу відомо. Я знаю одне – маю плани, хочу працювати. Я буду старатися розвиватися в мистецтві і виховувати молодь. Для мене цей аспект дуже важливий, я багато вчусь і пробую передавати знання. Художник, кажуть, – професія. Для мене це не професія. Це релігія. Я це і студентам кажу. Потрібно бути правдивим у мистецтві, бо це є суть.
- Художник – праця творча. Чи не стає рутиною?
Мистецтво у когось стає рутиною, а в когось і ні, це дуже відносно. Рутина дійсно дуже втягує, так, що людина перестає експериментувати. Знаходить якусь формулу, за якою пробує вирішувати всі композиції. Ми приходили на такі виставки, де через 5 робіт ти вже знаєш, що буде на 10, на 12.. Стає нецікаво, хочеш піти з виставки. Тому для мене кожна робота – це окреме життя. Щодня змінюється погода, по-різному світить сонце, тому і я думаю, що художнику не можна бути однаковим. Ці позиції для мене важливі. Бажаю всім успіхів у житті, у мистецтві… Ми ж усі творчі. Кожна дитина змалку малює – отже, Бог дав усім талант. Але хто як ним користується?
Ольга Богославська спеціально для Ua.kiszo.net
-->
До теми
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
- Бачив цілі села, де людей майже не лишилося: історія військового Гоги, що був на передовій, а зараз служить в ТЦК
До цієї новини немає коментарів