Втрачений Ужгород: як місто відвідував принц Карл

Втрачений Ужгород: як місто відвідував принц Карл
Минулого разу Втрачений Ужгород розповідав вам історію про те, як у кінці XIX століття провінційний Унґвар кілька разів відвідував наслідник австро-угорського престолу, кронцпринц Рудольф. Ця історія викликала у читачів таку зацікавленість, що ми вирішили її продовжити, розказавши, які ще королівські особи бували в нашому місті. Найпомітнішим був, мабуть, престолонаслідник Карл Франц Йозеф, котрий через рік після останнього візиту до Унґвара став імператором Австро-Угорщини і був коронований на угорський престол як король Карой І (Щасливий). Він став останнім угорським королем, тож нинішні мешканці Ужгорода можуть сміливо казати, що ходять тими ж вулицями і заходять у ті ж будівлі, де бував останній угорський король та імператор Австро-Угорщини.   

 

Герцог Карл Франц Йозеф (Карой Ференц Йожеф) бував в Унґварі двічі: 30 грудня 1914-го і 13 березня 1915 року. Першого разу престолонаслідник проводив огляд лінії оборони в Карпатах, прибувши до нашого міста броньованим поїздом із Мукачева, точніше – з палацу графа Шенборна-Бухгайма, де він зупинявся напередодні ввечері. Ночував престолонаслідник у потязі, який на світанку 30 грудня 1914-го прибув на залізничну станцію Унґвара. Штори у вагонах були закриті, ніхто не порушував сну герцога Карла.

У цій подорожі престолонаслідника супроводжувало чимало високих армійських чинів, а також молодий герцог Пармський Рене. Кілька армійців вийшли з потяга на вокзал, де на них чекав головний ішпан (жупан) комітату Унґ, граф Ґабор Старої. Після короткого вітання і сніданку пасажири знову зайшли до потяга, який одразу рушив далі, до лінії фронту (у той час якраз розгорталися важкі бої Першої світової війни в околицях Ужка). Газета «Ung» писала також, що престолонаслідник вранці встиг відправити своїй дружині, італійській принцесі Зіті Бурбон-Пармській, коротку телеграму: «Fühle mich ausgezeichnet und Rudi auch» – «Я почуваюся чудово, і Руді також» (Руді – це, найімовірніше, вже згадуваний Рене Пармський, рідний брат Зіти).  

Ерцгерцог Карл, (фото – з журналу «Tolnai Világlapja»)  

Після обіду, о 17-ій годині, потяг престолонаслідника повернувся з Ужка до міста. На той час на вокзалі вже зібрався великий натовп, люди гукали традиційне «Éljen!» («Хай живе (довго)!»). Карл вийшов із потяга на розстелений червоний килим і всі присутні могли нарешті його добре роздивитися. Газета «Ung» описувала престолонаслідника так: «Елегантний, стрункий, але мускулистий чоловік зросту вище середнього. Одягнений у військову сіру форму, довга шинель – розстібнута,  з-під верхньої складки видніється Залізний хрест I рангу. Темно-русяве, зачесане на два боки, шовковисте волосся,  благородний лоб, блакитно-морські очі, тонкий ніс, вузькі англійські вуса видніються над широкими габсбурзькими губами, підборіддя правильне, округлене та поголене. Навіть коли дивиться суворо, його обличчя випромінює душевну доброту і молодість, але разом із тим – сильну волю та інтелігентність. Коли ж усміхається (а він часто з любов’ю усміхається), його обличчя стає дуже привабливим і жіночно-милим». 

Зустрічати майбутнього короля вийшов заступник ішпана Єно Лорінці, котрий виголосив теплу промову. Престолонаслідник гарною угорською мовою подякував за прийом, почав розпитувати заступника ішпана про те, як далеко спустилися «муски» (так називали тоді солдатів Російської імператорської армії) з гір у наш бік, чи завдали шкоди комітату та чи багато мешканців покинули свої домівки. До престолонаслідника підступив також капітан міської поліції Іштван Берзевіци, якому герцог Карл теж адресував кілька питань. Після цього престолонаслідник ще на короткий час повернувся до свого потяга, а тоді вийшов, сів до великого оливкового кольору автомобіля і поїхав у напрямку святково підсвіченого міста (з цієї нагоди жителів попросили виставити у вікна своїх будинків запалені свічки, аби місто не виглядало темним і непривітним). Вздовж дороги вишикувалися 900 військовослужбовців національної гвардії, з-за спин яких розгледіти герцога чи хоча би його автомобіль намагалися сотні звичайних мешканців, не допущені до церемоній. Герцог Карл виглядав із вікна автомобіля і салютував гвардійцям і людям, котрі знову вигукували традиційне вітальне «Éljen!».    

Престолонаслідник десь на лінії фронту (фото – з журналу «Tolnai Világlapja»)  

Автомобіль престолонаслідника зупинився перед входом до прикрашеної транспарантами та ялинковими гілками будівлі комітатського дому (жупанату) – нині в цій будівлі працює Обласний художній музей ім. Й.Бокшая. Спершу Карл та його свита увійшли до квартири головного ішпана, графа Ґабора Старої (його помешкання, вочевидь, знаходилося тут же, в одному з крил будівлі).

Тим часом у великій залі на другому поверсі жупанату відбувалися останні приготування, збиралися гості. Запрошення на прийом отримали лише найвпливовіші чиновники, військовослужбовці, представники відомих родин та інтелігенції. Врешті до зали увійшов герцог Карл, вітаючись на всі боки. Заступник ішпана виголосив вітальне слово, а престолонаслідник у відповідь подякував за теплий прийом і пообіцяв, що розкаже Його Величності про комітат і його непросту ситуацію. Далі герцог перейшов до іншого приміщення, куди по черзі приходили привітатися священники усіх представлених у місті конфесій, представники державних установ, організацій міста. Цікавий епізод стався під час спілкування престолонаслідника з місцевими активістками Червоного Хреста. Одна з них розповіла Карлу, що на Різдво жінки підготували і відправили солдатам на передову багато святкової їжі, на що герцог, посміхаючись, сказав: «Вони все з’їли. Я сам бачив».

Коли прийом завершився, престолонаслідника запросили вийти на балкон великої зали, під яким зупинилася факельна хода. Капітан поліції Іштван Берзевіци, відомий ораторською майстерністю, виголосив ще одну вітальну промову, після цього натовп із факелами підкидав у повітря капелюхи і знову кричав «Éljen!». Далі Карла запросили на вечерю до головного ішпана, графа Ґабора Старої. Стіл накрили лише на 16 осіб, з-поміж представників міста запросили тільки греко-католицького єпископа Антала Паппа та заступника ішпана Єно Лорінці. Під час вечері, писала газета «Görög katolikus szemle», престолонаслідник перебував у хорошому настрої, не показував анінайменших слідів втоми, а опісля повернувся на залізничну станцію і о 20.45 виїхав потягом із міста.  

Вдруге Унґвар побачив майбутнього короля 13 березня 1915 року. Цей візит був набагато коротшим і, можна сказати, спонтанним. Престолонаслідник знову їхав на лінію фронту до Ужка, аби підбадьорити армійців, котрі вели дуже важкі бої. Потяг герцога за планом не мав надовго зупинятися у місті, але Карл, котрий стояв біля вікна, побачив, що зустрічати його на вокзал вийшло багато людей. Він вийшов із потяга, привітався з присутніми, найдовше ж розмовляв із дебреценським підприємцем Угляріком.

Престолонаслідник під час поїздки на фронт (фото – з журналу «Tolnai Világlapja»)  

З Унґвара потяг престолонаслідника поїхав до Перечина, де Карл пересів до автомобіля. Назад його потяг повертався о 17-ій годині. На пероні герцога зустрічало військове командування, разом з яким Карл поїхав автомобілем до міста. Про цей візит преса не писала так детально, як про попередній. Відомо лише, що цього разу престолонаслідник пробув у місті дві години, займався військовими справами і світського прийому не давав. 

Загалом у роки війни ерцгерцог Карл часто бував на фронті, однак знайти фотографії з перебування його у наших краях чи під час його візитів до Ужгорода, не вдалося. Як ми вже зазначали, через рік після останнього приїзду сюди Карл був коронований, однак невдовзі після завершення Першої світової війни втратив право на престол і був відправлений у заслання до Мадейри, де й помер у 1922 році.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід» 

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

21 березня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів