Україна та Білорусь – країни, які «політично кровоточать» вже десятки років. Чи можемо ототожнювати ці дві країни?

Давайте згадаємо українську Революцію гідності. У 2013 році ціла країна чекала на підписання договору про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. На той час президент України Віктор Янукович та загалом влада вирішили, що український народ ще трішки почекає. Як результат, договір не був підписаний.
Молодь не хотіла мовчати, тому 21 листопада на головній площі країни зібралися студенти, які вимагали, аби пан президент переглянув своє рішення. Натомість, озброєні беркутівці розігнали мирний протест не мирним шляхом. Це була остання крапля. Вранці на площі почали збиратися люди, які не просто хотіли, але вимагали змін. Загалом до протестів приєдналося 4 мільйони людей.
У своїй новій книзі «Українська ніч» американська філологиня описала, як насправді революція змінила життя багатьох патріотів. Люди ризикували своїм життям, щоб зрушити країну з місця та хоча б трішки змінити її устрій.
Пропоную повернутися в сьогодення. Десятки тисяч білорусів протестують вже кілька місяців після зманіпульованих виборів президента. У 2006 році вже була спроба пояснити Олександрові Лукашенкові, що пора відступити. На жаль, так звана «Джинсова революція» як швидко почалася, так швидко і закінчилася.
У 2020 році білоруси виявилися готові до більш радикальних дій. Знову Лукашенко? Ні, досить було! Поліція затримала 200 демонстрантів, лише за два дні. Опозиційна лідерка Світлана Тихановська бореться за свою країну та народ. Вона надихає та направляє людей в актуальній ситуації. Білоруський народ буде продовжувати страйкувати, поки «президент» не оголосить ремісію та не визволить політв’язнів.
Розвиток ситуації залежить від самих білорусів. Ціль буде досягнута в тому випадку, якщо до протестів приєднаються всі соціальні верстви, а що найважливіше – працівники фабрик.
Думки експертів розділилися. Перші переконані, що Росія легко заволодіє Білорусією, інші ж сподіваються на важкий, поступовий процес демократизації, подібний до українського. На жаль, український Майдан закінчився десятками, навіть сотнями смертей. Відповідальний за це Янукович досі переховується в Російській Федерації. Сподіваємося, що Білорусь не повторить українську долю.
Юлія ДІДИК

До теми
- Поліцейський, що малює ікони: під час АТО долучився до лав Нацполіції, а в розпал війни відкрив виставку в закарпатському замку Сент-Міклош
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- У Коритнянах створили осередок Пласту
- В Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Дрон не лише зброя, а й засіб порятунку: історія бійця Національної гвардії України Романа
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Стрільбище «Вояк»: навіщо цивільним навички стрільби
- На Закарпатті розробляють нову регіональну молодіжну програму
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Робочі будні пліч-о-пліч: як дівчата та хлопці у митній формі спільно працюють на кордоні з Євросоюзом
- Зеленський завойовує симпатії виборців Трампа - The Wall Street Journal.
- Снайпер "Ярий". Молодший сержант Іван Яров переніс понад 30 операцій, але й далі влучно стріляє
- Чому військові люблять котиків? Олександр Шершун “Мер”
- «Із нашої родини воює шестеро чоловіків…» Історія бійця 128 бригади Руслана
- “Старіння” майстрів та унікальні техніки: як на Закарпатті рятують від забуття традиційні дерев’яні ремесла

До цієї новини немає коментарів