Закарпатець Левко Довгович отримав нагороду «Пам’ять нації» у Празі

Серед лауреатів почесної премії - народжений в Ужгороді Леонід "Левко" Довгович, який нині є громадянином Словаччини.
"Нагорода призначена для людей, які своїми діями довели, що честь, свобода та людська гідність - це не порожні слова ... Висунуто два десятки особистостей з Чехії та Словацької Республіки. Журі премій "Пам'ять нації" проголосувало за чотирьох особистостей, історія яких їх найбільше надихнула", - йдеться у прес-релізі громадської організації Post Bellum.
Левкові Довговичу було лише 14 років, коли радянська судова влада засудила його до десяти років табору. Хлопчик-русин народився 29 вересня 1935 року в Ужгороді в сім'ї греко-католицького священика, а потрапив до ГУЛАГу навесні 1950 року. Радянський суд виніс рішення, що Леонід виступав проти більшовицького режиму і був членом групи опору, яка нібито розповсюджувала листівки "Смерть Сталіну!". Вже у таборі в Архангельській області він викопав шестиметровий тунель і намагався втекти, як вважав до Фінляндії. Але ці плани було викрито, за що режим додав йому ще 10 років ув'язнення. Левка відправляють до Воркути, а потім у табір за Байкалом.
"У таборах він здобув основну музичну освіту від висококваліфікованих в’язнів-музикантів ? Леоніда Іщенка, головного диригента Одеського оперного театру та Степана Чорненького зі Львова, оперного співака європейського масштабу. Обидва засуджені на десятки років ув’язнення", - писав про нього Микола Мушинка.
Навесні 1954 року потрапив у спецтабір №22 Іркутської області. Так утворився камерний хор із українців, литовців та естонців, а Левко Довгович вперше спробував себе у ролі хормейстра. Матері навіть дивом вдалося надіслати синові скрипку із Закарпаття. Як диригент вперше виступив у березні 1955 року на концерті, присвяченому Тарасу Шевченку. Диригував табірним українським чоловічим хором у супроводі оркестру. У часи «хрущовської відлиги» 1956 року його було звільнено з табору, а 1957 року дозволено разом з мамою і двома сестрами переселитися до батька-священика у Чехословаччину. Від 1963 року доля Левка Довговича була пов’язана з Пряшевом. Першим місцем його роботи у Пряшеві був професіональний Піддуклянський український народний ансамбль. У 1965 році заснував молодіжний ансамбль «Весна», при хорі діяла танцювальна група, оркестр та драматичний гурток, який поставив п’єсу «Наталка-Полтавка». Ансамбль «Весна» дав понад 150 успішних концертів у Словаччині, Чехії, Польщі та Україні.
Восени 1971 року в рамках т.зв. «нормалізації» Леоніда Довговича було звільнено з роботи і на п’ятнадцять років заборонено працювати з будь-яким українським колективом. В декреті про звільнення наведено, що він „ідеологічно негативно впливав на молодь і виховував її в національному дусі“. Тоді ж відрахували з п’ятого курсу Філософського факультету Університету ім. Шафарика у Пряшеві (спеціальність історія та українська мова і література). Левко Довгович змушений був разом з сім’єю переселитися із Пряшева в Кошице, де 15 років на хліб насущний заробляв на будівництві. Лише у 1985 році йому дозволили заснувати в Кошицях український мішаний хор «Карпати», який досі є найуспішнішим українським хоровим колективом у Словаччині, з концертами виступав у Чехії, Україні, Польщі, Угорщині, Болгарії, Австрії та Бельгії.У 1989 році Левко Довгович разом з дружиною Оленою та синами відновив і очолив на Пряшівщині довоєнну українську молодіжну організацію «Пласт». Вісім років (1997-2005) був Президентом Європейського Конгресу Українців (ЄКУ). У 2013 році опублікував свої спогади на табірне життя під назвою «Хроніка життя політичного в’язня № 2А 424», які вийшли і в перекладі словацькою мовою. Цього року нагороду "Пам'ять нації" отримало п’ятеро лауреатів з Чехії та Словаччини. Серед них жінка, яка складала список єврейських жертв під час Другої світової війни, а також лікарка із празької єврейської родини, яка пройшла через чотири концтабори. Під час вручення премії спеціально для Леоніда Довговича на сцені Національного театру в Празі вокальний ансамбль Skety заспівав пісню «Пливе кача по Тисині».
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
-->
До теми
- Президент нагородив орденом Богдана Хмельницького І ступеня закарпатця Юрія Белякова
- В Ужгороді нагородили переможців Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт
- На війні загинув закарпатець Олександр Чорний
- Від COVID-19 помер закарпатець Віталій Матьовка. Чоловік жив без ніг, вишивав бісером та робив ремонти
- В Ужгороді зустріли військових 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади
- Заснував два музеї, вирощує виноград та реставрує старі автомобілі. Закарпатець Янош Шепа
- Книга закарпатця Мирослава Дочинця увійшла до сотні знакових видань Незалежності
- Закарпатку Іванну Тулайдан нагородили медаллю за порятунок дітей під час повені
- Ужгородець виборов "золото" на Міжнародній учнівській олімпіаді з інформатики
- Зеленський присвоїв почесні звання 5 закарпатцям
- Василь Скрип - кращий управлінець в галузі охорони здоров’я Закарпаття
- Ректор УжНУ Володимир Смоланка прозвітував про діяльність університету за 2020 рік
- Зеленський відзначив державними нагородами закарпатських лікарів
- Пам’яті Ярослава Свиди: Музей батька – справа мого життя. Вірю, що колись ця мрія здійсниться…
- Викладачка Природничо-гуманітарного фахового коледжу УжНУ відзначена за внесок у розвиток освіти
- "Це заслуга колективу", — Наталія Петій-Потапчук про отриманий орден княгині Ольги І ступеня
- Зникла у вогні: в Празі згоріла дерев’яна церква, перевезена із Закарпаття майже 100 років тому (ІСТОРІЯ, ФОТО)
- Історик з Ужгорода став лауреатом всеукраїнської премії імені Дмитра Яворницького
- Зеленський присвоїв звання "заслужених" ректору УжНУ Смоланці та професору УжНУ Грабару
- Закарпатському політв'язню призначено довічну Президентську стипендію
До цієї новини немає коментарів