Осінній антидепресант: світ летить шкереберть, чи справа в осінньому песимістичному ладі?

Бо якось так невесело навколо, сумні думки напосідають з усіх боків, аж хочеться опустити руки і здатися. Найкраще було б заснути і прокинутися через пів року. Ну або жити в якомусь нормальнішому кліматі. Наш клімат о цій порі годиться хіба для слимаків. Тих, яких хочеться розчавити ногою. Мені здається, що в листопаді хтось з-поміж хмар теж дивиться на нас із огидою і хоче наступити, але бридиться і шкодує свої чисті черевики. А ще й це переведення годинників – як удар під дих. Волога й холодна осінь повільно заповзала під нашу ковдру, а минулої неділі бац! – і накрила з головою. Бо тепер незчуєшся, а вже темно, і цей студений вечір здається безкінечним. Треба ще трохи часу, поки ми звикнемо до цієї тимчасової зміни на гірше. Але ж ми, українці, перманентно живемо в цій тимчасовій зміні на гірше. Ось бачите, знову тієї самої. Це таки сезонне…
Щойно починається ця сльотава фаза осені, на горизонті скупчуються лиховісні новини, у людей здають нерви і гальма, а повсюдне роздратування можна порівняти хіба із загальним виснаженням. Недарма саме в ці тижні щороку фіксують сплески психічних розладів і тілесних болячок. Новембер – завжди тяжкий місяць, а тепер, помножений на передчуття безмежного зимового локдауну, він особливо тривожний. І поки комусь прописують курс вітамінів чи направляють до психотерапевта, я хочу порадити кращий засіб. Його не треба довго шукати, бо він у нас, дослівно, під ногами. Щоб скинути цю тривожну напругу, достатньо просто взяти паузу від новин і заземлитися. Вийти з інтернету, вимкнути ґаджети і повернутися до землі.
Нам, міським жителям, людям розумової праці, які безперервно сліпають у свої монітори, у такі миті здається, що пора відпочити. І навіть на думку не спадає, що коли під впливом постійних стресів хочеться відпочити – насправді найвищий час попрацювати. Я б навіть сказав – натрудитися. Змінити свою звичну роботу, вимкнути голову і згадати, звідки й для чого в нас ростуть руки. Благо, що осінь дарує безліч, як сказав би психотерапевт, антистресових активностей саме тоді, коли вони найбільш необхідні. Варто лише знайти клаптик землі, до якої можна прикластися. Підготувати землю до снігу, опорядити сад до сну. Прибрати сліди смерті задля нового приходу життя. Бігме, немає нічого заспокійливішого за монотонну працю на свіжому повітрі. Що може бути кращим за ретельне, педантичне підтинання зачахлих квіткових стебел і обрізання кущів? Правильно, кращим за це може бути тільки згрібання листя на велику купу, таке собі терапевтичне грабкання.
Почати варто зранку, коли повітря ще свіже, а дихання парує. Працювати треба без перерв, аби занили руки і заболіло в попереку. Щоб на власній шкурі нарешті допетрати різницю між словами «спітнів» і «впрів». А тоді розігнутися, голосно видихнути і, крекчучи, переможно оглянути фронт робіт. Впорядкована власними руками земля витягує всі дурні думки і милує око. А коли наробився добряче – поїсти простої їжі. Чорного хліба з салом і цибулею, яку встромляєш просто в сільничку. Щоб пригадати: найкращою приправою до страви є голод. Не встигнете й зі столу прибрати, як вас похилить у сон. Здоровий, міцний, спокійний і заслужений сон. Сон людини, яка міцно стоїть на землі. Бо якщо Земля – це постійний депресант, то земля – найкращий антидепресант.
Андрій Любка, Збруч
До теми
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- Герої без зброї: начальник караулу Володимир Штимак про дитячу мрію, яка здійснилась, та виїзди на межі життя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- Станцювати чардаш, побачити клявзи й потрапити під полонинську грозу. Туристична подорож Закарпаттям століття тому
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- Сергій Федака: «В мене одна ідея: встати і звідси піти». Останні розмови з легендарним істориком Ужгорода
- Мобільна вогнева міць навчання гвардійців Закарпаття на бронетехніці
- «Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади
- «Боржава»: Як футбольна школа змінює життя дітей у селах Закарпаття
- «Ми більше не просимо, а формулюємо сенси», – Андрій Любка про зміну голосу України у світі
- Герої без зброї: «Кожен виклик — перевірка на людяність: історія рятувальника Юрія Думи»
- 12 замків Закарпаття: які з середньовічних фортець можна оглянути та які не пощадив час, люди і війни
- Археологічне відкриття на Закарпатті: у Берегові виявили руїни замку
- «Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Кінофест «Chysto.de?!» на Закарпатті: фільми про водорості з дна Світязя й чисте повітря в Запоріжжі
- 73-річний волонтер Джим Сліз переїхав із США в Україну: на матчах ФК "Ужгород" смажить м'ясо на грилі за донат на ЗСУ
- Герої без зброї: водій-рятувальник Василь Довганич про мотивацію, яка не в нагородах, а в допомозі людям
- Сила мрії в дії: історія успіху спортсменки й активістки Надії Дьолог
До цієї новини немає коментарів